Як правильно надавати матеріальну допомогу в час війни – розмова з пастором Петром Рибаком

Війна ставить нам все нові й нові виклики та обмеження, для багатьох змінює пріоритети… Але у вирі всіх подій сьогодення людей в Церкві найбільше турбує питання не екології чи економіки, а віри. Мова піде не про прифронтові міста, не про «нульовку», а про життєві будні «пересічного» християнина. Про те, як правильно допомагати, ми мали розмову з Петром Рибаком – пастором «Церкви Святої Трійці» м. Луцька, заступником старшого пресвітера Волинського об’єднання УЦХВЄ, волонтером та скарбником об’єднання.

– Петре Андрійовичу, чи важко вам координувати волонтерську та господарську роботу в обласному об’єднанні?

– Скажу так, що спочатку, коли налаштовується будь-яка справа – складно, бо це нові виклики й питання, але згодом стає легше, основне – підібрати хорошу команду. У кожному регіоні є люди, які самовіддано та відповідально ставляться до діла. І якщо правильно організувати процес – то не тяжко, бо все злагоджено функціонує, як єдиний механізм. І справа рухається.

До прикладу, візьму волонтерство під час війни в «Церкві Святої Трійці». Жінки зійшлися до нашої хати і вирішили зробити тушонки. Самі, без чийогось наказу, закупили м’ясо. Спочатку їх було лише вісім осіб, а згодом цю роботу перенесли до дому молитви, і справа набрала таких обертів, які маємо сьогодні.

– Яким принципом ви керуєтеся в роботі з людьми?

– Основний принцип в роботі – це найпростіший євангельський: люби свого ближнього, як самого себе. В умовах війни він став ще важливішим, бо «що зробили одному з найменших цих – зробили Мені».

– Чи в час війни стоїть питання гідності християнина?

– На мою думку, немає різниці – чи в час війни, чи в мирний час – людина завжди має бути гідною свого імені. Християнин має бути християнином у будь-який час. Можливо, у час війни набагато більше різних викликів: фінансових, у спілкуванні, тому потрібно більше пильнувати за собою, щоби бути прикладом.

– Як бути з жертовністю в такий час? Може, краще щось приберегти?

– Якщо зберігати на «чорний» день, то він прийде. А якщо тим, що Бог нам дав, ми поділимося з іншими, то, як сказав Христос, надбаємо. Можна заховати, зберегти для себе – і почути колись щодо себе «лукавий і лінивий». Колись, у часи голоду, до віруючих прийшов чоловік і попросив нагодувати. У багатодітній сім’ї залишилося кілька картоплин. Але вони зварили їх і поділилися з ним. Згодом саме через того чоловіка Бог благословив той дім продуктами. Тобто Він їх випробував і благословив. Християнин має робити добро скільки може. Християнська любов – це жертовна любов.

– Хто може бути волонтером?

– Думаю, волонтером може бути кожен, хто має бажання і хто покликаний до цієї праці. Бо служити іншим безоплатно й безкорисно – це якраз сутність християнина. Це практичне християнство, християнство на ділі. Ісус не ділив людей на багатих і бідних, коли казав: «Бачиш голодного – нагодуй, бачиш нагого – одягни, хто в лікарні – допоможи». Багато дітей у сім’ї чи мало, батьки мають служити іншим, бути прикладом для дітей, але разом із тим не залишати дітей напризволяще, бо коли тато поринає з головою в будь-яку справу, забуваючи про дітей, це може обернутися трагедією.

– Як правильно надавати матеріальну допомогу?

– Мені подобається місце з Євангелія: «І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха» (Мк.6:34). Тобто Христос підходив до справи як пастор, як батько. На людей не дивився зверхньо, а як на членів родини, як на одну смію, і хотів їм послужити. Щодо України тепер, то ми не маємо ділити людей ні на східняків, ні на західняків; ні на грішних, ні на праведних. Потрібно дивитися на людей, особливо на тих, які опинилися в складних обставинах, як на своїх братів. І завжди пам’ятати, що вони такі ж люди, як і ми, і кожен із нас міг би опинитися на їхньому місці. Потрібно мати любляче серце – і ти не принизиш ніколи гідності людини. Але є різні люди. Якщо людина горда, то для неї будь-яка допомога буде принизливою. Особливо часто це трапляється з людьми, які до війни були багатими, а втративши все – комплексують, що змушені отримувати допомогу.

– Як правильно допомагати, щоб і Євангеліє ширилося?

– Це складне питання. Люди мають іти до Христа добровільно, але є моменти, коли потрібно використовувати різні методи. Часто, приходячи по допомогу, люди чують Євангелію й щиро дивуються, що є «віруючі» з такими принципами та поглядами на життя. Ми повинні використовувати всі можливості для заклику до Христа. Інколи можна й запропонувати людям послухати Слово, щоб вони розуміли, хто ми й чим живемо! Коли на вулиці дощ чи двадцять градусів морозу, а ми їм дві години проповідуємо перед тим, як віддати пакети з продуктами, то це не мудро. У такому разі краще роздати допомогу людям, сказавши, що це подарунок від такої-то церкви або від людей, що бояться Бога, і зауваживши, що Ісус їх любить, запросити на служіння чи в місце, де буде комфортно розмовляти.

– Як зберігати мир, коли його немає в країні, а тривожність нагнітається новинами, словами експертів?

– Ось один із улюблених віршів із Книги Йова: «Заприязнися із Ним, та й май спокій, цим прийде на тебе добро». Та й проста народна приказка вказує, до кого нам звертатися сьогодні: «Як тривога – то до Бога». Чим більше людина спілкується в такий час із Небесним Батьком, перебуває в його присутності – вона має глибший спокій і мир на серці, бо справжній мир – лише в Бога. Це як дитина на руках у тата. Друга річ – фільтрувати інформацію, брати інформацію лише з перевірених джерел, і менше приділяти часу новинам та всіляким експертам. А над тим, що ми чуємо з-за кафедри, повинні розважати. Воно мусить нас будувати. А якщо ні… Те, як людина тлумачить Писання, розкриває стан душі того, хто тлумачить, його бачення, а це не завжди служить для зміцнення інших.

Щодо пророцтв у наш час – то ми маємо найправдивіше пророче слово, і ним маємо послуговуватися. Пророцтво – це як додаток. Тому Євангеліє вказує, що пророцтвами не треба гордувати, але розважати, чи не суперечать вони Писанню, чи відповідає життя тих, хто пророкує, євангельським принципам. З пророцтвами потрібно бути обережним.

– Чи варто тепер розвивати власну справу, будувати дім, здобувати освіту?

– Якщо є можливість – то потрібно і будинок будувати, і справу розвивати, і йти вчитися, і розвиватися, і рухатися вперед… Ми повинні використовувати можливості, які маємо, на всі сто, і разом із тим бути готовими до викликів завтрашнього дня.

– Що говорить Біблія про біженство (розпорошення)? Чи може це бути Божим планом у нашому випадку?

– Щодо розпорошення – воно має дві сторони. Євреї через те, що не хотіли служити Богові, через непослух, невиконання Божих заповідей – були розкидані по всьому світі. Це для них було покаранням. Другий бік розпорошення – це те, що було в Єрусалимі з першоапостольською церквою під час гоніння – християни розсіялися по всьому світі, поширюючи Євангеліє.

Колись на конгресі ХВЄ було навіть пророче слово, що відкриються кордони – і одні підуть на Захід, інші – на Схід, несучи Слово. Ми просто не знали, як це буде, адже українські біженці-християни тепер є всюди – і поширюють Євангеліє.

– Ваші побажання читачам.

– Обставини, події, час, війна хай не впливають на ваш статус християнина, статус дитини Божої. Не бійтеся завтрашнього дня та того, що він принесе. Будьте вірними в найменшому. Пам’ятайте, що чи живемо ми, чи вмираємо – ми завжди Господні.

Розмовляла Інна МЕЛЬНИК