Раулі Лехтонен: «Я вважаю, що Україна зараз є головним духовним ресурсом Європи»

Влітку 2022 року у Київському біблійному інституті готуються відзначити відкриття ювілейної, десятої Міжнародної місіонерської школи. Проте мало хто знає, що насправді ця школа буде вже сто сороковою – якщо рахувати від початку проєкту, який багато років поспіль курує служитель із Швеції Раулі Лехтонен (Rauli Lehtonen). Про те, як починалася ця величезна робота, яка має на меті підкорити вірі досі недосягнуті народи, і яке місце в ній займає церква в Україні, ми попросили розповісти Раулі.

– Я був зовсім юним, коли дідусь розповідав про події на фронті під час Радянсько-фінської війни (1939-40 рр.) Ще тоді мене зацікавили люди, які живуть на величезній території під назвою Росія. Напевне, тому у коледжі почав вивчати російську мову. А перша поїздка до Радянського Союзу відбулася в 73-му, у якості перекладача пасторів, котрі відвідували церкви в Ленінграді та Таллінні. Поступово цей інтерес зростав. Я приєднався до молоді, яка допомагала переслідуваним християнам у Союзі, почав займатися контрабандою Біблій та Нових Завітів.

– Саме тоді ви познайомилися зі своєю дружиною?

– Так, це було в Таллінні. Майла у мене естонка. Вона розділила моє прагнення допомагати народам, мовою яких Біблія досі дефіцит, а тоді її просто не було. Багато років дружина пропрацювала в Інституті перекладу Біблії, щоб підготувати тексти Слова Божого мовами малих народів СРСР. Я ж ставив собі питання – як ці народи євангелізувати, і як краще побудувати місіонерську роботу? Дійшов висновку, що треба почати з навчання.

– Напевно, так і виникла ідея розпочати місіонерські школи?

– Відправною точкою стала Всесвітня конференція п’ятидесятників у Норвегії в 1992 році. Там звучали цікаві освітні семінари, а також порушили питання щодо організації навчання для вже діючих місіонерів у пострадянських країнах. З цією метою було створено групу, до якої увійшли студенти з країн СНД, Норвегії, Фінляндії та Швеції. Ми почали планувати місіонерські школи на місцях, до роботи активно включилися церкви Скандинавії та слов’янських країн.

– А коли і де відбулася перша місіонерська школа?

– У 1993 році, в Іжевську (республіка Удмуртія). Метою було підготувати служителів та місіонерів, які мають покликання працювати серед фінно-угорських народів Поволжя та на Уралі. У 94-му розпочали місіонерські школи в Середній Азії, зокрема в Узбекистані. Нещодавно я підрахував, що ММШ у Києві у 2021 році була 138-ою за рахунком.

– У яких країнах, окрім Росії та України, ви проводили такі школи?

– У Білорусі, Узбекистані, Естонії, Грузії, Вірменії, Азербайджані. Були школи у Румунії, Болгарії, на Балканах – у Боснії. Ми завжди намагалися підготувати місцевих місіонерів, які володіють мовою та знають культуру як свого, так і навколишніх малих народів.

Треба сказати, що структура цих шкіл різна: були шість місяців, в Азії, наприклад, навчання тривало два роки. Зараз у Росії проходить школа для народів, що займаються оленівництвом – це саами, селькупи, ненці, комі, ханти та мансі. Там школа також два роки.

ММШ на базі Київського біблійного інституту тривала три літні місяці, але останніми роками через карантин зробили трохи коротшим.

– Розкажіть, чому навчають студентів у місіонерській школі?

– Зазвичай наші студенти вже мають ґрунтовне знання теології та біблійних предметів. Тому ми більше уваги приділяємо тому, як адаптувати проповідь Євангелія у певній культурі. Обов’язково даємо біблійні обґрунтування місії, і чому важливо досягти ще недосягнутих народів, тобто закінчити завдання, поставлене Ісусом Христом (Мат. 24:14).

– А де сьогодні залишилися такі народи?

– На території країн колишнього Союзу є чотири регіони, де мешкає величезна кількість цих недосягнутих народів. Це – Кавказ, Сибір, Середня Азія, Поволжя та Урал. Місіонер повинен знати про звичаї народу, знати, про що треба думати, щоб досягти їхнього серця. Тому в ММШ поруч із профільними дисциплінами ми намагаємося проводити вивчення іноземних мов. Наприклад, у КБІ студенти різних років вивчали турецьку, сербохорватську та польську мову.

– Попрактикувати ці мови вони мали змогу?

– Обов’язково. Після школи випускники завжди їздять на коротку практику до країн, культуру яких вивчали. Так би мовити, щоб відчути смак країни та ознайомитись із станом справ.

– Навчання – це, звісно, ​​добре. Але чи ви аналіз, скільки випускником школи потім залишається на місії?

– За нашими підрахунками, понад 30% випускників зараз займаються місією. А кількість усіх студентів, які пройшли навчання та певний час служили, майже 4000 у всьому СНД. Навіть важко повірити, що їх так багато. Більшість шкіл проводилися у Росії.

– В Україні, окрім як на базі КБІ, були ще школи?

– Наприкінці дев’яностих, у 1996-1998 роках, в Одесі ми провели три курси. Також був курс у Криму.

– Думаю, у нашій країні, де свобода віросповідання, недосягнутих народів уже практично немає.

– Такі народи в Україні є. Наприклад, у Криму. Крім того, тут є багато емігрантів, біженців із Середньої Азії, Африки та інших місць, які мають мусульманське коріння. Число їх надалі зростатиме.

2021-го в місіонерській школі в Києві навчалися студенти як з України та Росії, так і з Киргизії, Узбекистану, Білорусі та Литви. Так ось, наші випускники із Середньої Азії були готові до того, що вдома на них чекають не лише представники малих народів (пуштуни, хазари, даргінці тощо), а й біженці. За статистикою з Афганістану лише до Пакистану переїхало понад 2 мільйони біженців, тисячі їх перебралися Таджикистан, Киргизію та інші сусідні країни. Всі ці люди нічого не знають про живого Бога.

– Підсумовуючи, скажіть, як ви оцінюєте місіонерський потенціал в Україні?

– Схоже питання я поставив нашим студентам із Середньої Азії: «Які ваші враження про Україну?» Один із них, не замислюючись, відповів: «Україна – це рай!» З одного боку, було дуже приємно почути таке. З іншого боку, відчуваю, що українці (церкви віри євангельської) самі не розуміють того, що зараз займають ключову позицію. Вважаю, що Україна зараз – головний духовний ресурс Європи. Тут церкви зростають, а деяких регіонах навіть спостерігається локальне пробудження. Однак потрібно змінювати мислення християн, спонукаючи ревнощі служити іншим народам. І в цьому нам допомагає Міжнародна місіонерська школа.

– Дякую за інтерв’ю, та за Ваше благословенне служіння!

Розмовляла Ірина Боровкова