Церква ХВЄ міста Дубно відзначила 30-літній ювілей від дня освячення Дому молитви

28 жовтня 2018 року Церква християн віри євангельської м. Дубно Рівненської області провела святкове богослужіння з нагоди 30-річчя освячення Дому молитви. У служінні взяв участь старший пресвітер Рівненського обласного об’єднання УЦХВЄ Олександр Коток, пресвітер церкви Євангельських християн баптистів Святослав Карп’юк та інші служителі району.

Перед початком прозвучали відомі євангельські псалми: «Ангели в небі Господа славлять» та «Люблю твій, Боже, дім». Пресвітер помісної церкви Вадим Савченко, розпочавши зібрання, зауважив, що церква пройшла досить тривалий непростий шлях, була звершена значна праця, заплачена велика ціна задля того, аби ми сьогодні могли чути Слово Господнє в комфортних умовах, в чудовому Будинку молитви.

«Ми ввійшли в їхню працю, – каже Вадим Вікторович згадуючи братів і сестер, які розпочинали церкву. – Ціль цього зібрання пригадати деякі моменти з нашої історії, щоб теперішнє покоління цінило ту працю, яка була звершена перед ними».

Опісля спогадами ділився Василь Чайка – пресвітер церкви ХВЄ с. Підбрусинь. Він був одним із небагатьох присутніх на цьому святі, хто брав безпосередню участь в будівництві храму.

Дім молитви у місті Дубно має свою цікаву історію. Варто зазначити, що це був один із перших молитовних будинків в СРСР, який будували п’ятидесятники. Це був 1986 рік. Майже усі громади п’ятидесятників в області на той час ще  були зареєстровані під егідою ЄХБ, адже християн віри євангельської як окремий рух влада не визнавала. Рішення про будівництво було досить сміливим і виглядало майже нереальним, але завдяки тривалим молитвам Господь дозволив цьому статися. Василь Дем’янович Антонюк, який був на той час пресвітером церкви, отримав відкриття від Бога про те, що Господь допоможе збудувати будинок і захистить від задумів ворога.

Сергій Ільницький (нині пастор церкви в м. Анкоридж, штат Аляска, США) детально пам’ятає ті події. Зокрема, він розповідає: «Будували ми таким чином: приходимо ввечері й до ранку навколо старої будівлі копаємо фундамент, опісля накриваємо його фанерою та засипаємо листям. Наступної ночі заливаємо його. Були перешкоди. Але я пам’ятаю, як Василю Антонюку було сказано: «Роби так, як тобі було відкрито і не бійся, бо Я з тобою».

Стіни ми звели досить швидко (всього за два дні, в той день тільки наших братів прийшло 113 чоловік), зібрання зупиняти не доводилось. Ту землю, яка була нижче рівня (в фундаменті) ми руками виносили наверх. Один з братів домовився про транспортер, але як тільки ми почали ним працювати, одразу через кілька годин приїхали КДБісти. Довелось знову землю виносити руками… Також завдяки ініціативі деяких братів, всупереч плану, ми добудували в середині залу балкон».

Одного разу, коли тривали будівельні роботи, представники влади привезли до будинку техніку, щоб знести зведені стіни. Проте машиніст відмовився виконувати злочинну вказівку, промовивши: «Якщо ви хочете накликати прокляття на свій рід, то валіть». Після цих слів так ніхто й не наважився завдати шкоду Божому народові.

Пресвітер церкви Євангельських Християн Баптистів Святослав Карп’юк, привітавши громаду п’ятидесятників, теж розповів деякі моменти із історії будівництва. Він побажав, щоб серця віруючих були великими для всіх людей, щоб вони вміщали і тих, хто ще не знає Господа. «А стіни вашого будинку нехай завжди будуть тісними, нехай вони не вміщають усіх охочих послухати Слово Боже», – на закінчення промови додав Святослав Григорович.

Ще однією унікальністю церкви було те, що вона на початках свого існування об’єднувала в собі аж три конфесії: баптистів, адвентистів та п’ятидесятників. Незважаючи на певні доктринальні відмінності у віровченні, церква являла зразок християнської злагоди. Не менш вражаючим є сама архітектура в середині будинку. Анатолій Кушнір з цього приводу каже:

«Пам’ятаю ще, як будували навколо попередніх стін. Я так гордився архітектурним дизайном! Не міг повірити, що серед наших братів знайшлися такі митці. Усі лінії на своєму місці, перетікають одна в одну. Це шедевр того часу, гідний поваги 30 років потому…».

Заключне слово мав старший пресвітер Рівненського обласного об’єднання УЦХВЄ Олександр Коток. Він чітко окреслив поняття Церкви – це зібрання Божих дітей, які сповідують віру в Ісуса Христа. Таку Церкву не здолають ніякі ворожі сили. Ворог може знищити місце зібрання Божого народу, але аж ніяк не Церкву, бо Церква – це не стіни, це люди. Олександр Адамович наголосив про те, що Церква має найкращу перспективу на землі, адже її чекає небо. Церква потрібна Ісусу, вона потрібна цьому світову, вона потрібна кожному із нас.

На закінчення була звершена спільна молитва. Від обласного об’єднання ХВЄ місцевій громаді був вручений цінний подарунок. Перша частина богослужіння закінчилась. Опісля церква мала спілкування за спільним обідом, під час якого лунали привітання, побажання, спогади. Диякон місцевої церкви  Олександр Свінтозельський поділився презентацією з архівних фото про те, як будувався молитовний будинок, а також коротко прокоментував деякі фото із життя церкви.

Нині Церква ХВЄ м. Дубна нараховує майже 400 членів, понад 60 молоді та біля 400 дітей. Діють дорослий та молодіжний хори, а також недільна школа. До слова, вихідці з цієї церкви продовжують звершувати служіння в найвіддаленіших куточках світу.

Олександр Геніш