«Усі ми – це і є Україна, єдина і неподільна» Репортаж зі Всеукраїнської жіночої конференції ЦХВЄУ

     Нам випало жити в особливий час, коли Бог вершить долю України. І відповідальність кожного з нас – стати в молитовному проломі, благаючи Владику всесвіту явити Свою милість, зберегти в нашому краї мир і навідати Україну Своїм спасінням. Тому молитва за Україну стала центральною темою Всеукраїнської жіночої конференції Церкви ХВЄ України, яка проходила 18-20 червня 2014 р. на Рівненщині. Звідусіль, у тому числі з Луганської, Донецької областей і навіть з Криму, сестри з’їхалися в табір відпочинку «Берізка», щоб ревно благати Господа явити Свою милість нашій країні. Гаслом форуму стали рядки зі 102-го псалма: «Господи… Благання моє нехай дійде до Тебе!».

     Ми живемо у справді скорботний час. Про це нагадували у своїх вітаннях і відповідальна за жіноче служіння в Україні Віра Деркач, і відповідальна за служіння в Рівненській області Тетяна Боришкевич. «І якщо віруючим нині нелегко, то як тяжко невіруючим, – підкреслив, вітаючи конференцію, єпископ об’єднання церков ХВЄ Рівненщини Віктор Боришкевич. – Тому я раджу людям у наших церквах менше слухати новин. Але це легко зробити тут, на заході України. А як «вимкнути новини» нашим братам і сестрам, які живуть в епіцентрі бойових дій? Безперечно, ми переживаємо за нашу країну і молимося. Але щоб Господь відповів на наші благання, нам потрібно свято жити.

     Принципи святого життя незмінні. Насамперед це молитва. Якщо ми не любимо молитися, значить, ми не любимо Бога. Другий принцип – дослідження Божого Слова. І чим більше його читаєш, тим більше хочеться. Далі – спілкування віруючих між собою; проповідь Євангелія іншим людям – без цього немає життя. Якщо ми любимо Бога, Який полюбив грішника,  ми не будемо мовчати. І останній принцип – доброчинність» – зазначив священнослужитель. Наприкінці він закликав конференцію до молитви.

     Наступний день розпочався з молитовного зібрання. Перед молитвою відповідальна за молитовний напрямок жіночого служіння Лідія Іванченко з болем в серці говорила, що наша країна зовні начебто і християнська, а скільки неправди навколо, корупції, злочинів, окультизму. А народ Божий або займається суєтними справами, або спить. «Я побувала в одній церкві, яка налічує до тисячі членів. Там на молитву за Україну зібралося заледве 30 чоловік, і молилися вони про все – про свої сім’ї, свої проблеми. Не повинно так бути, сестри…»

     Хоча, безперечно, молитися потрібно за всі аспекти нашого життя. Як, скажімо, не підтримати в молитовному благанні маму, поранений син якої потрапив в полон до сепаратистів. Або не благати милості Господа щодо хворих братів і сестер. Як не підтримати в молитві вдову і сироту… Адже всі ми – це і є Україна, єдина і неподільна, прекрасна і, хочеться вірити, благословенна земля.

     Координатор очно-заочного відділення Київського Біблійного інституту Оксана Маліщук закликала сестер до навчання в КБІ за спеціальністю «Жіноче служіння». «Ми раді, коли ви будете продовжувати справу Господа Ісуса Христа, нашого Вчителя».

     З особливою увагою присутні слухали слово Лідії Безкровної. Вона відповідає за жіноче служіння в Донецькій області, тож про життя братів і сестер у цій гарячій точці України можна було почути з перших вуст. «Сьогодні ведеться не політична війна, це не війна за території, це духовна війна. Ми – воїни Ісуса. І Церква має бути грізна, як полки під знаменами. Дух агресії хоче проникнути в Україну, йому не подобається свобода проповіді Євангелія. І саме молитва – це один з показників нашої віри. Молімося! У тому числі і за ворогів. Добро завжди переможе зло. Бог – на боці України».

     Відповідальна за жіноче служіння в Україні Віра Деркач продовжила тему про важливість молитви. Її семінар складався з двох частин. Перша – нагадування про акценти Божого Слова щодо молитви – цієї обов’язкової складової життя кожного християнина. Друга частина розпочалася закликом молитися. «Нині час не стільки для теорії, як для практичного втілення наших знань. Молімося за Україну і вірмо, що все буде добре, тому що молитва клопотання має величезну силу». І далі щира, відверта і нестримна молитва полинула – ми віримо – просто до небесного престолу.

     По обіді проповідь на тему «Духовний патріотизм» виголосив пастор церкви з Кривого Рогу Костянтин Мельник. «Я б хотів, щоб вся  наша країна була накрита покровом Божого Слова. І хто, як не ми, заступиться за наш народ?!».

     Сестри, відповідальні за жіноче служіння у своїх регіонах, – Тетяна Величко з Луганська, Людмила Титова з Криму і Марія Дранчак з Закарпаття поділилися своїми свідченнями.

     Господь Ісус Христос колись попереджав, що настане час, коли ворог буде намагатися звести, наскільки це буде можливо, і вибраних. Цей час настав. І вистояти в правді зможуть лише духовно зрілі християни. Як досягати духовної зрілості? За якими ознаками можна судити, наскільки ти духовно зріла людина? Відповіді на ці питання можна було почути на семінарі заступника старшого єпископа ЦХВЄУ Миколи Синюка «Духовна зрілість».

     Микола Петрович нагадав, як звучить гасло конференції, і сказав: «Нам здається, що коли Бог нас почує, щось зміниться. Це неповна правда. Усе зміниться лише тоді, коли не лише Він нас почує, а й ми почуємо Його…

     Чи може молитва принести шкоду? Так, якщо в цій молитві жінка не вивищує духовність свого чоловіка… Якщо духовне життя мами таке енергійне, що тато залишається в тіні, це принесе лише шкоду. І серед невіруючих бувають щасливі сім’ї. Щасливі ж вони лише тому, що Божий принцип універсальний: голова жінки – чоловік. У Божу Конституцію, на відміну від людських, зміни не вносяться.

     Що ж характеризує нашу духовність? Найперше, самостійність людини. Іншими словами, її здатність до «самостійного стояння». Далі – вміння брати на себе відповідальність. І нарешті усвідомлення того, хто ти перед Господом і чому ти робиш для Нього те, що робиш. Це повна переміна мислення, це інший погляд на життя».

     Після семінару Микола Петрович звершив молитву за сестер, відповідальних за жіноче служіння в областях, і за всіх членів комітету жіночого відділу ЦХВЄУ.

     Оскільки цьогоріч конференція тривала менше, ніж зазвичай, графік її роботи був вкрай щільний. По вечері сестер на спільність зібрали відповідальні за окремі напрямки служіння – молитовний (Л. Іванченко, О. Васильченко), соціальної роботи (О. Трюхан, Г. Собко), душеопікунства та освіти (Г. Терещенко, В. Лисюк) та інформаційний (Л. Бендус). А потім до пізньої ночі сестри спілкувалися, молилися, раділи успіхами і підтримували одні одних.

     Задоволені були усі, адже Господь щедро живив наші душі Своїм Словом, потішав і благословляв. Не став винятком і третій – останній день роботи конференції. Прекрасною поживою на Господньому бенкеті став семінар Олександра Попчука.

     Олександр Іванович нагадав історію про самарянку і на прикладі її зустрічі з Господом залишив кілька практичних уроків для кожної християнки, яка прагне живої води, що її дати може лише Ісус Христос у співпраці з Духом Святим. Коли ми приймаємо Христа, Він дає нам нові думки, мотивацію і плани. «Не треба «щось робити», треба робити те, що каже Господь. Мойсей зміг зробити все, що зробив, лише тому, що робив тільки те, що казав Бог. А для цього потрібно все робити в Ім’я Ісуса, робити з любов’ю і бути хоробрим».

     Ми часто захоплюємося великими церквами, забуваючи, що якість зібрання залежить не від кількості людей, а від Божої присутності. «У кожного з нас кілька разів на день має бути час, коли ми навстіж відкриваємо перед Господом своє серце. Ми створені не для роботи, ми створені для Бога. Вчімося бути чесними перед Богом, навіть якщо наша ситуація така складна, як у самарянки».

     Далі були звершені молитви –  служителі Олександр Попчук і Віктор Боришкевич молилися за Україну, за церкви, за всіх учасниць конференції і їх сім’ї, за багатодітних мам, вдів, самотніх і неодружених, хворих… Заключне слово виголосила Віра Деркач. А далі були слова подяки, сльози прощання, смуток від неминучості розлуки, адже декого з сестер можна буде побачити аж за рік – на наступній такій конференції.

     Отож до праці, сестри! Готуймо свої серця до служіння молитви заступництва, щоб Господь відповів на наші благання і Його милість поширилася на всю Україну.

     Людмила Бендус