«Ми постійно бачимо, як Бог змінює життя людей і спасає душі» – як працює з ВПО церква у прикордонному м. Самбір

«Я не знаю чи буду вірити у Бога, але я дуже хочу, щоб мої діти були як ви», – одна із тисяч фраз, які чує пастор Василь Библик та віряни  прикордонної  церкви  ХВЄ у м. Самбір з вуст людей зі статусом ВПО, яким допомагають.

«На початок війни у нас було близько 75 вірян. Частина виїхала і залишилось близько 50 осіб, – розповідає пастор церкви Василь Библик.  – Але з нами Господь і ми робимо все можливе, аби виконати Його доручення».

«У перші дні повномасштабного вторгнення рф тисячі людей були змушені залишити свої домівки. Ми знали про величезні черги на кордоні, і вирішили допомогти чим можемо, – ділиться спогадами диякон церкви Віталій Філіп. – Ми готували канапки, випічку, бочки чаю і возили до кордону. Поки одна частина людей їхали туди, інші кип’ятили воду і знову готували їжу. І так було доти, поки черги не стали меншими. Також наші брати довозили людей зі Львова до кордону».

Коли роботи на кордоні стало менше, вірячи вирішили організувати роботу у місті та районі. Почали видавати продуктові набори та речі першої потреби тим, хто залишився.

На зібрання людей приходило мало, але церква не зупиняла свою діяльність. Багато переселенців отримали дозвіл оселитися у залишених та пустуючих будинках самбірців. Християни допомогли в облаштуванні побуту. Люди побачили, що церква дбає за них і стали відкритішими. Щоразу приходило більше і більше людей. Зрештою вирішили роздавати продуктові набори та іншу допомогу один раз у два тижні.

«Великим благословенням та підтримкою для нас стала співпраця з місією «Еммануїл» та спільнотою Оperation Blessing. Саме завдяки місії ми можемо забезпечити продуктовими наборами до 1800 осіб за один раз. Також ми дуже вдячні усім спонсорам та жертводавцям, які нас підтримують. Ми змогли купити великий батут і можемо організовувати євангелізаційно-культурні заходи для дітей», – радо розповідає Віталій Філіп.

З не меншою радістю пастор Василь Библик розповідає про готовність людей слухати Слово Боже і навертатись до Бога: «Кожного разу перед роздачею допомоги ми проводимо служіння та молитви. І люди приходять. Вони зі сльозами на очах слухають проповіді. Дехто з них вже покаялися і вступили в завіт з Богом через святе водне хрещення. Дехто планує охреститись у цьому році. Ми постійно бачимо, як Бог змінює життя людей і спасає душі. Ті, хто повернулися на деокуповані території, відвідують там помісні церкви. Ті ж, хто поїхав до Європи – телефонують і підтримують дружбу».

Пастор розповідає як одна жіночка, переселенка, запитала якось: «Чому ви допомагаєте нам, яка наша ціль?» Він пояснив, що Бог любить усіх людей. Він змінив серця і життя вірян, а тому ми не можемо стояти осторонь біди та горя інших. Жінка не змогла стримати ридання.

«Для тих, хто втратив все, важливою є кожна краплинка доброти та підтримки. Частинку своєї вдячності та переживань люди залишають у нашій книзі відгуків. І хоча ми думали, що через вимушену еміграцію церква буде пустувати, кожного разу храм повний. Ми вдячні Богу за те, що саме наша маленька спільнота є тим осередком, де люди знаходять не тільки фізичний дім, а й спасіння душі», – каже пастор.

Оксана Сухарина.