«До нас поставилися як до рідних, тут я покаявся і вирішив змінити життя» – у Шумську переселенці зі Сходу знаходять другий дім

Шумська громада УЦХВЄ, що на Тернопільщині, від початку повномасштабного вторгнення Росії приймає переселенців з Південно-східних регіонів. Наразі тут проживає 9 людей, серед них – родина з міста Світлодарська Бахмутського району Донецької області. Громада турбується про переселенців та забезпечує їх необхідним. 

«Рік тому до Шумська переселенці прибували в основному родинами. Одночасно у нас проживало понад 80 людей», – розповідає пастор Олександр Гук. Служитель пригадує як розміщували людей у кімнатах недільної школи, винаймали хостел, аби забезпечити добрі умови.

«З першого дня повномасштабного вторгнення ми почали готуватися  приймати людей. Перша сім’я приїхала 3 березня з Бородянки, вибралися практично з-під обстрілів…

Ми подбали, щоб у людей були нормальні умови для проживання. Їсти готували у нижньому залі дому молитви. Церква одразу активно включилася. І сестри, і брати приносили продукти, готували їсти, допомагали, хто чим міг. Найбільше переселенців  було з Чернігівщини та Київщини. Люди їхали родинами. Чоловіки переважно поверталися назад, а жінки з дітьми залишалися на день-два, інколи на місяць» – пригадує Олександр Гук.

За словами пастора люди, які тут зупинялися, відвідували богослужіння в Домі молитви. Пізніше почали робити богослужіння ще й в іншому будинку, де проживали переселенці. Вони не тільки  молилися з вірянами, але й ставили безліч питань.

«Було дивно, що люди, які до нас приїжджали, не знали нічого про таку церкву як християни віри євангельської. Вони казали, що вперше зустрічаються з такими людьми. Ми їм показали обличчя Церкви, цим самим показали Господа. Це була велика можливість для євангелізації, тож ми нею скористалися» –  розповідає пастор шумської церкви.

Олександр і Тетяна з дітьми вибралися зі Світлодарська за місяць до окупації. Росіяни захопили місто у травні 2022 року.

«Вирішили виїжджати, бо насамперед хвилюємося за дітей. Якби були самі, то певно не їхали б. Загалом там небезпечно було залишитися» – розповідає Тетяна.

Спочатку родина не знала куди їхати: в кого зі знайомих не питали, отримували відповідь, що там вже не приймають.

«Були в нас випадки, що спочатку добре прийняли, а потім погано поставилися. Але в Бога свої плани, Він веде нас тими стежками, які ми не можемо знати наперед, –  продовжує жінка. – Коли в 2014 році почалася війна, у нас молодь збирала волонтерів, відкрилася церква. Одна дівчина з Шумська опинилася в нашому Світлодарську, це вона допомогла нам минулого року, сказала, що тут нас приймуть. Ми довго зважували, бо я так далеко ніколи не їздила. Важко було покинути своє місце роботи, місце, де ми виросли, де дітей народили, але це все було не так важливо, як безпека дітей, щоб вони не бачили цих жахіть.

Коли ми приїхали рік тому, були здивовані, як тут красиво. Ставлення до нас було дуже добре, церква попіклувалася, щоб у нас було все, що потрібно для життя. Багато було шляхів, можна було вибрати, куди поїхати, але Бог нас направив саме сюди. Дочка хвилювалася, як у школі її приймуть, але прийняли дуже добре, як і сина першокласника. Дуже вдячна Богу, що він привів саме сюди», – розповідає Тетяна.

Подружжя почало відвідувати богослужіння шумської церкви. Тут вони покаялися і вивчають Біблію. «До нас поставилися, як до рідних, підтримали. Тут я покаявся і вирішив змінити своє життя, бо до цього був дуже грішною людиною. Не хочу повертатися у те життя, в якому жив раніше. Бог нас підтримує, і я це бачу. На окупованій території залишилися батьки, сестра. Інколи багато переживань, сліз, але коли читаєш слово Боже, стає легше. Завжди є пастор Олександр Петрович, якому можна подзвонити, написати, тоді стає набагато легше», – розповідає Олександр.

Жителька Маріуполя Анна Мірошниченко вибралася з рідного міста одразу після повномасштабного вторгнення. Тікаючи від війни, жінка з донькою і внуком потрапили до Швейцарії.

«Ми виїхали 27 березня, росіяни замкнули кільце саме біля нас. Їхали, але не знали куди. У Польщі були, в Німеччині, Швейцарії, потрапили до Шумська випадково. Одна жінка-землячка прислала фото – небо, земля, дерева, був травень… А мені вже так обридла та німецька мова… не тому, що я її не люблю, мені просто хотілося чути свою українську мову, бачити своїх людей, чути свої пісні. Своє повітря хотілося відчувати. Не витримала у Швейцарії, вирішила повернутися, і ми потрапили саме сюди. Нас тут зустріли дуже тепло. Мені здавалося, що людей з такими якостями вже немає, що в сучасному світі такого не існує. Нами тут переймалися, безплатно годували. Все дивувало. Не вистачає слів, щоб передати вдячність цим людям. Це люди неймовірні, з великим серцем» – ділиться Ганна Мірошниченко.

Коли була загроза вибуху на ЗАЕС її донька з онуком поїхали до Канади, а жінка залишилася Шумську сама. «До нас завжди приїжджали з гостинцями, питали, чи ми потребуємо чогось. В мене окрема кімната, тут тепло, душ. І я ще почала працювати. Слово «Маріуполь» – це такий біль… Але я вдячна людям за таке тепло. Мабуть, з рідними людьми я не відчувала такий спокій, таке тепло, це моя сім’я» –  каже Ганна.

За рік повномасштабної війни Шумська ОТГ прийняла 20 тис. переселенців, каже голова громади Вадим Боярський. За його словами, одночасно тут проживали понад 3 тис. внутрішньо-переміщених осіб. «Ми терміново звернулися до своїх жителів, щоб вони допомогли нам розміщувати переселенців. Утворили гуманітарний штаб, покликаний допомагати ЗСУ, внутрішньо-переміщеним особам. У допомогу включилися наші іноземні партнери, дуже багато допомогли релігійні громади, зокрема Шумська громада УЦХВЄ, яка утворила два хостели, забезпечила повністю утримання переселенців: це і харчування, і проживання. Тобто це потужна робота. Хтось і сьогодні приїжджає, але пік навантаження був у березні-квітні 2022 року» – розповідає Вадим Боярський.

У Шумській п’ятидесятницькій церкві продовжують приймати переселенців, які прибувають з Південно-східних областей. Людей готові розмістити у приміщеннях громади, а також в домівках вірян.

Людмила Путькалець.