«Ми встигли тільки вибігти з мікроавтобуса, як в нього врізався дрон із вибухівкою» – свідчення Сергія Турка про Божий захист

Сергій Турко, пастор церкви ХВЄ в смт Арбузинка Миколаївської області. Десять років тому він започаткував в Арбузинці притулок для безхатченків та інвалідів, де зараз перебуває сімдесят людей. Спочатку він почав приймати таких людей у себе вдома, згодом разом з командою орендував сусіднє приміщення, а пізніше придбав і відремонтував ще два приміщення. Коли наплив людей, які потребують притулку і захисту, збільшувався, тоді побудували два нових окремих приміщення, де знайшли притулок, догляд  і спасіння в Ісусі Христі багато знедолених людей.

Це – одне зі свідчень про милість, яку Господь виявив до пастора Сергія, коли разом зі своїм помічником, він здійснював чергову волонтерську поїздку в один із постраждалих від російських обстрілів районів Херсонщини у січні 2025 року.

За моє життя Господь являв для мені багато чудес. Я багато свідкую про те, що Бог зробив, але цей випадок, про який я хочу засвідчити, перевищує все, що було до цього.
Мені зателефонували люди з волонтерської організації, які вивозять людей із гарячих точок. Вони попросили вивезти одну жінку-інваліда із Херсонської області. Багато переселенців вони ще раніше привозили до нас в смт Арбузинка.  Я погодився. Волонтери скинули адресу в місті Берислав Херсонської області.
Дорога в Берислав

Ми разом із моїм вірним помічником Юрієм не раз їздили в тому напрямку. Хоч нам показували, що за Дніпром вже стоять росіяни. Одного разу забрали із села, яке регулярно обстрілювали, стареньку бабусю, а після того, за три дні її дім рознесла бомба.
Під час цієї поїздки на одному з блокпостів нас запитали: «Куди їдете?» Ми відповіли: «В Берислав». Військові якось дивно переглянулись між собою і посміхнулись. Я їх запитую: «Там є проїзд?» Вони відповідають: «Є, але ми не знаємо, як ви туди проїдете».  Їдемо далі, і знов зустрічаємо військових: «Хлопці, нам потрібно в Берислав проїхати». Вони нам кажуть: «Так, але ми не знаємо, як ви туди заїдете. Там дрони літають один за одним».
Там була немічна людина, тому, попри попередження, ми все-таки, заїхали в Берислав. Повністю знищене місто, два роки вже немає там ні світла, ні газу, ні води. Також там не працює ні інтернет, ні телефонний зв’язок. За вказаною адресою ми знайшли таки жінку, яку шукали, та забрали звідти. Поки їхали через все місто побачили на вулицях всього три людини.

«Там ще тисяча людей…»
Повернувшись додому в Арбузинку, я почав розпитувати жінку про Берислав, і з’ясував, що там ще залишилось приблизно тисяча людей. Я спробував уявити собі, як вони там живуть: магазини не працюють, транспорт не заїжджає туди, немає водопостачання, електрики і опалення. Тому ми з Юрієм завантажили автомобіль продуктами, кажемо: «Поїдемо ще раз. У той перший раз все ж добре було!»
Окрім з продуктових наборів завантажили в мікроавтобус генератор та паливо і поїхали. Перед тим мені дали номер телефону диякона церкви з Берислава, який звідти виїхав, він сказав, що в місті залишився один брат, який живе на околиці. Ми добралися на місце, де були ще мешканці, люди вибігали з хат, хрестились, дякували за допомогу. Всі запитували нас одне і те ж: «Як ви сюди заїхали, тут роями літають дрони?» 

Ми проїхали через все місто, заїхали на той хутір, де надіялись зустріти віруючого брата, але не знайшли нікого. Вже збирались їхати назад, коли під час розвороту буса  раптово почули свист дрона. Я встиг тільки закричати: «Юра – дрон, вистрибуй з машини!» Ми повистрибували, і в ту ж мить почули як дрон з вибухівкою (там два чи три кілограми було) врізається в наш мікроавтобус, і… не вибухає. Бог зберіг!

Поїхали не в той бік

Ми схопили того дрона, кинули його до себе в автомобіль і помчались із місця. Їдемо, і тільки  починаємо усвідомлювати, що могло бути з нами. Я дивився багато відео, як із дронів скидають невеликі снаряди, і вони спалюють броньовані танки. Я вчергове упевнився у великій милості Божій, яка була над нами в той час. Це чудо із чудес, інакше не назвеш.

Ми на всій швидкості почали втікати із того місця. Проте, через слабкий сигнал GPS, навігатор помилково повів нас в сторону росіян – майже до міста Нова Каховка. Ми зрозуміли, що їдемо в неправильному напрямку, бо дорога повсюди була всипана спаленими машинами, які нещодавно підірвались. Ми не знали, як нам прориватися назад, бо була небезпека від дронів. Тільки виїхали на всій швидкості на дорогу на відкритій місцевості, як в нас почало спускати колесо. Там же і довелося його замінити.

Вм’ятина на пам’ять
Багато було переживань, але закінчується весь цей жах славою Господньою, бо Бог явив нам милість, залишивши нас цілими і неушкодженими. Коли ми їхали назад, і вже доїхали до нашого блокпоста, хотілось з радістю обнімати всіх наших військових. Вони  забрали в нас того дрона, але залишилася вм’ятина на моєму автомобілі… Кожного разу тепер сідаю в нього і дивлюсь на той слід від дрона. Мій зять говорить: «Тату, вам треба стільки вкласти, щоб пошпаклювати цей автомобіль». Я йому говорю: «Ніхто його не буде шпаклювати. Так і залишиться ця вм’ятина, поки цей автомобіль у мене».

Хочу ще сказати, що коли ми потрапили під обстріл, я встиг зателефонувати дружині. Вона повідомила багатьох людей із церкви, і за нас молилася велика кількість людей. Щира молитва церкви до Бога дає чудесну відповідь, яку ми пережили на власному досвіді. Хай Бог благословить кожного, щоб в нас була жива віра у Всемогутнього Бога.

Записав Богдан СВІРДАН.