8 Квітня, 2021 0 3878 Переглядів

«Хворіти чи простити?» – свідчення Віти Лисюк

У 25 років мені поставили діагноз «аутоімунний тиреоїдит». Лікарі вважають, що це захворювання не піддається лікуванню. Ендокринолог мені так і сказав: «Ви – інвалід».

Коли я вийшла заміж, чоловіка запросили в Коростень для служіння керівником молоді. Тож ми переїхали з Рівненької області в Чорнобильську зону. Тут всі мали проблеми зі щитовидною залозою, але більшість людей вже адаптовані. А я раптом відчула, що погано почуваюся, почала сильно втомлюватися, серце тремтіло. Пішла до лікарів – і мені поставили діагноз.

Я почала говорити про це з Богом: «Чому я хвора? Не розумію, Боже». Я вважаю, що Бог контролює все у житті, і є причина на те, чому Він допустив цю хворобу. Хотілося знати причину.

Господь почав показувати, що я ношу в серці непрощення. Уже дуже довго не могла простити одній людині. Це було настільки важко! Пам’ятаю, як сиділа у церкві на проповіді, де говорили про холодних, теплих і гарячих християн, і думала: «Боже, я тепла!» Раптом зрозуміла, що вже не мала з Ним таких тісних стосунків, як раніше.

Через короткий час нашому синові поставили такий же діагноз. Їздили по лікарях і в Житомирі, і в Києві. Зрештою призначили лікування на вибір: гомеопатія, гормони або фітопрепарати. Оскільки я християнка, гомеопатію одразу відкинула. Гормони теж не хотіла, а фітопрепарати мало чим могли допомогти. Однак вибрала фітопрепарати.

Почала з Богом говорити про непрощення, адже розуміла, що треба простити. Але не хотілося – це було так несправедливо!

Прощати мене мотивувало багато думок: бо так написано в Біблії, бо можу не потрапити на небо, бо не можу через це розвиватися в служінні. Та найбільше спонукало те, що говорив Бог: невже Христос даремно страждав на хресті? Не можна, щоб ця смерть була даремною.

Я почала прощати. Це був дуже болісний процес: спершу прийняла рішення на рівні розуму, потім змушувала себе промовляти це в духовний світ. Та щоразу, коли казала, що прощаю, ця людина ранила мене знову і знову, бо я бачила її щодня на роботі – це була моя колега. Кілька разів попросила пробачення в неї – а вона все одно мене кривдила. Кожного разу я казала Богу, що прощаю, але біль у серці ще був.

Слухала багато лекцій на цю тему, детально дослідила питання прощення і непрощення. Настав час, коли я вже знесилилася від того, що намагалася сама простити. І сказала: «Боже, я хочу простити цій людині, бажати їй добра. Не хочу мати цей біль, бо він не дає бути вільною. Я не можу своїми силами це побороти, віддаю все у Твої руки. Ти страждав на хресті за мій гріх – і Ти знаєш, як його побороти».

І тижнів через три я отримала здатність простити. Біль відійшов, відчувала себе вільною! Сама дивувалася: зустрічала цю людину – і мені було легко.

А через деякий час пішла перевіритися – і лікарі сказали, що в мене немає ніяких вузликів. Стала почуватися значно краще, стан здоров’я сина теж покращився. Це все відбулося дуже швидко.

Думаю, Господь через хворобу звернув мою увагу на духовний стан. Допоміг побачити себе і виправити внутрішні недоліки, навчилася прощати. Звісно, іноді уроки повторюються, але мені вже набагато легше здавати ці екзамени.

Зовсім не шкодую, що так сталося в моєму житті. З Богом цікаво жити, навіть якщо ти проходиш через труднощі, то знаєш, що через це Він тебе вчить. Це дуже цінний урок. Але зрозуміти цю науку можна лише коли маєш близькі стосунки з Ним.

Текст: facebook

Попередня Чи грішно прагнути популярності?
Наступна Всеукраїнська Рада Церков закликає зупинити вогонь і припинити обстріли на сході України

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

Покликана нести життя

Що робити, коли страх перемагає

«Мені страшно. Я про все переживаю. Я боюсь: пандемії, смерті,

Покликана нести життя

Ми втомилися…

Ми втомилися. Потроху зникає той запал, з яким перші дні

Покликана нести життя

“Слово Боже – лист, адресований особисто вам”

«Всі з кафедр авторитетно говорять, що Бог милуючий. Я радісно