Липень 7, 2021 1 765 Переглядів

«Боже, якщо Ти є, покажи мені Себе!» – свідоцтво Василя Бубки, пастора з Решетилівки

Сьогодні Василь Бубка пастор церкви в місті Решетилівка, що на Полтавщині, також є скарбником об’єднання Церков ХВЄ Полтавщини. Він гарний сім’янин, добрий господар, батько чотирьох дітей, авторитетна людина в місті та районі. Зараз важко повірити, що не так давно він не мав мети життя і думав поїхати десь у гарячу точку, щоб там зустріти смерть. Ісус Христос докорінно змінив його життя! Читайте свідчення пастора, яке записав наш кореспондент Геннадій Андросов.

Перша дитяча Біблія

Зараз мені 40 років, народився в селі Мульчиці на Рівненщині. Люди часом запитують, чи олімпійський чемпіон Сергій Бубка не мій родич? Так, це троюрідний брат мого батька Бубки Івана Івановича. А мої найближчі родичі – вельми релігійні люди: дядько – православний священник, тітка служила в монастирі, батько співав у церковному хорі. Разом з батьками я щонеділі відвідував православний храм, однак віри в живого Бога тоді не мав.  Зі служіння старався втекти на базар, що зранку розкладався під стінами храму.

Бог в особі Ісуса Христа відкрився мені вже на Полтавщині, куди ми переїхали жити з Чорнобильської зони. Саме тоді тітка Віра передала мені з монастиря дитячу Біблію. Навчаючись в п’ятому класі, з інтересом прочитав цю книгу, усі 538 сторінок. Біблія справила на дитячу душу неабияке враження: я цілеспрямовано перестав грішити й став щодня молитися завченими від бабусі молитвами. Навіть батьки про це не знали. У школі до цього вчився погано, але після того, як прочитав Біблію, уже за рік став відмінником, особливо добре знав математику.

Свідоме рішення не грішити

У той період я свідомо прийняв рішення не мати стосунків з дівчатами до одруження, не вживати алкоголю, не палити, не матюкатися і ні з ким не битися. Через це був часто осміяний однолітками. Та років за два поступово почав здавати позиції свого святого життя. Врешті грішне середовище засмоктало. Хоч і продовжував щоденно молитися «Отче наш».

Після армії, вчергове прийняв рішення не пити і жити свято, та не міг його дотримуватись. Постійно була внутрішня боротьба, яка стала мукою, оскільки бачив, що життя котиться в безодню. Від безсилля навіть прийшла думка про самогубство. Слава Богу, що трохи раніше до села Славки, де жили батьки, переїхав п’ятидесятницький служитель Іван Рибачик, в домі якого почали проходити зібрання.

Вперше в євангельській церкві

Підсвідомо мене тягнуло до тих християн. Тож після кількох невдалих спроб нарешті переступив поріг оселі Івана Рибачика. Сказати, що щось розумів під час богослужіння, не скажу, сидів скраєчку і просто слухав… Серед присутніх побачив людину, з якою мав напружені стосунки, і в серці став засуджувати її. Аж тут Іван Якович відкриває Євангелію від Матвія і читає: «Не судіть, щоб і вас не судили». І справді, може я й несправедливо засуджую цю людину? Подумав, і здивувався, що Іван Якович так точно дав відповідь на мої думки. Через хвилин двадцять міркував вже про інше, а служитель знов відкрив Біблію і прочитав з книги пророка Ісаї – і знову точна відповідь на мої думки! Отоді я вже не здивувався, а злякався.

Перша свідома молитва

Після того зібрання я вийшов у поле, став на коліна і вперше в житті звернувся до Бога своїми, не завченими, словами: «Боже, якщо Ти є, покажи мені Себе!»

На той час (поки після армії ще не відновився в інституті) підробляв пастухом у колгоспі. Через кілька днів у нас зі стада зник бичок: з товаришем на конях об’їхали всі околиці – безрезультатно. «Боже,  допоможи!» – помолився я. І раптом кінь сам пішов під гору, а мій погляд упав вдалечінь, саме в ту точку, де в кущах стояв ледь помітний бичок.

Невдовзі трапився ще один  випадок: під вечір, коли почав гнати худобу з лісу через зоране поле в село, пустився рясний дощ та здійнявся вітер. Худоба збилась до купи й стала на місці як укопана – ніякі мої зусилля не допомагали. А то був 2000 рік, коли було багато крадіжок худоби. Насувалася ніч – на руку злодіям.  Я просто заволав до Бога про допомогу! І раптом, наче могутня невидима рука розсунула хмари, вітер змінився на протилежний, і худоба дружно пішла в село, а я за нею…

«Боже, дякую Тобі, що Ти є!»

Спочатку я молився: «Боже, якщо Ти є…» Нарешті почав молитися: «Боже, дякую, що Ти є!» У ніч з 4 на 5 серпня 2000 р. мені був сон – події останнього часу, зірки падали з неба. Уві сні злякався, бо розумів, що вже йде Господь судити людей, а я не готовий. Почав дуже молитися і просив Бога почекати, та Господь Ісус Христос сказав: «Чому ти не йдеш до Мене? Я тобі показав, що Я є».

Після того сну поспішив до церкви з наміром покаятися у гріхах. Чекав, щоб хоч хтось зі служителів прикликав до покаяння, але ніхто не кликав.

Під час служіння один хлопчина прочитав місце з Біблії: «Не бариться Господь з обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Коли він сів, я попросив показати мені це місце з Нового Заповіту, тоді сам взяв його книгу і вийшов наперед. Знову прочитав це місце і заявив: «Господь відкрився мені, що Він є. Бог повеліває мені, щоб я покаявся!» То була середа, 9 серпня 2000 р. Усі молилися за мене, а я плакав і просив у Бога прощення гріхів, аж нарешті відчув, як великий тягар спав з моєї душі, мовби тяжкий мішок скинув з плечей.

Час духовного становлення і служіння

Я ніколи не думав, що мене колись рукопокладуть на служіння пастора церкви. Служити починав, допомагаючи на будівництві Дому молитви церкви «Нове життя» в Полтаві. Поїхав восени на місяць, а був аж до весни. Паралельно пішов працювати до фермера в село Минівка, який, до речі, був теж щирий християнин. Думав так: оскільки не вмію добре проповідувати та  співати, буду працювати для Бога руками під час будівництва та ремонту молитовних будинків.

Бог відповів на бажання серця: до мене приїхав старший пресвітер обласного об’єднання церков ХВЄ Полтавщини Степан Павлусь разом з місіонерами Петром Сикидою та Валерієм Рибачиком та  запросили в місто Хорол, де розпочалося будівництво кількох Домів молитви. Це був 2003 рік. Їхав на три місяці, а залишився майже на три роки. Жив в орендованій квартирі у Вишняках та паралельно працював у пекарні. Бог чудесно турбувався про усі питання.

Через два роки, коли вирішив одружитися (мені тоді було 25) все, що мав з власних речей, вміщалось у дві сумки. Тоді прозвучало пророцтво: «Не будеш без їжі та притулку».

Бог рясно благословляє!

Моя дружина родом теж із Західної України, але наша перша зустріч відбулася в Полтаві. Після шлюбу ми планували їхати у Харків, щоб там допомагати церкві, але обласний пресвітер Полтавщини запропонував розпочати служіння в Решетилівці. Ми винайняли квартиру, придбали недобудований будинок в селі біля райцентру (допомогла теща), в який змогли в’їхати вже через кільки років.

Сьогодні у Решетилівській церкві, де Бог і братерство поставили мене пастором, є понад тридцять членів. Ще шестеро осіб готується до водного хрещення, яке плануємо провести 18 липня. На жаль, дім по вул. Горького, 105а, у якому зараз проводимо зібрання, у поганому стані, тому зараз ми шукаємо ділянку під новий Дім молитви.

Хочу підкреслити: що б там не відбувалося у світі, треба постійно і щоденно працювати на Боже Царство – у цьому є рясне благословіння. Тепер я знаю Живого Бога в особі Ісуса Христа, маю живу надію на вічне життя та віру, яка докорінно змінила і продовжує змінювати моє життя.

Василь Бубка, м. Решетилівка, Полтавщина.

Фото  Геннадія Андросова

 

Попередня Михайло Паночко відвідав США та послужив в українських церквах
Наступна Старший пресвітер об’єднання церков УЦХВЄ Вінницької області Василь ЛЮБЧАК: «Церква має виконати свою місію!»

Вам також може сподобатися