Липень 7, 2021 1 622 Переглядів

«Боже, якщо Ти є, покажи мені Себе!» – свідоцтво Василя Бубки, пастора з Решетилівки

Сьогодні Василь Бубка пастор церкви в місті Решетилівка, що на Полтавщині, також є скарбником об’єднання Церков ХВЄ Полтавщини. Він гарний сім’янин, добрий господар, батько чотирьох дітей, авторитетна людина в місті та районі. Зараз важко повірити, що не так давно він не мав мети життя і думав поїхати десь у гарячу точку, щоб там зустріти смерть. Ісус Христос докорінно змінив його життя! Читайте свідчення пастора, яке записав наш кореспондент Геннадій Андросов.

Перша дитяча Біблія

Зараз мені 40 років, народився в селі Мульчиці на Рівненщині. Люди часом запитують, чи олімпійський чемпіон Сергій Бубка не мій родич? Так, це троюрідний брат мого батька Бубки Івана Івановича. А мої найближчі родичі – вельми релігійні люди: дядько – православний священник, тітка служила в монастирі, батько співав у церковному хорі. Разом з батьками я щонеділі відвідував православний храм, однак віри в живого Бога тоді не мав.  Зі служіння старався втекти на базар, що зранку розкладався під стінами храму.

Бог в особі Ісуса Христа відкрився мені вже на Полтавщині, куди ми переїхали жити з Чорнобильської зони. Саме тоді тітка Віра передала мені з монастиря дитячу Біблію. Навчаючись в п’ятому класі, з інтересом прочитав цю книгу, усі 538 сторінок. Біблія справила на дитячу душу неабияке враження: я цілеспрямовано перестав грішити й став щодня молитися завченими від бабусі молитвами. Навіть батьки про це не знали. У школі до цього вчився погано, але після того, як прочитав Біблію, уже за рік став відмінником, особливо добре знав математику.

Свідоме рішення не грішити

У той період я свідомо прийняв рішення не мати стосунків з дівчатами до одруження, не вживати алкоголю, не палити, не матюкатися і ні з ким не битися. Через це був часто осміяний однолітками. Та років за два поступово почав здавати позиції свого святого життя. Врешті грішне середовище засмоктало. Хоч і продовжував щоденно молитися «Отче наш».

Після армії, вчергове прийняв рішення не пити і жити свято, та не міг його дотримуватись. Постійно була внутрішня боротьба, яка стала мукою, оскільки бачив, що життя котиться в безодню. Від безсилля навіть прийшла думка про самогубство. Слава Богу, що трохи раніше до села Славки, де жили батьки, переїхав п’ятидесятницький служитель Іван Рибачик, в домі якого почали проходити зібрання.

Вперше в євангельській церкві

Підсвідомо мене тягнуло до тих християн. Тож після кількох невдалих спроб нарешті переступив поріг оселі Івана Рибачика. Сказати, що щось розумів під час богослужіння, не скажу, сидів скраєчку і просто слухав… Серед присутніх побачив людину, з якою мав напружені стосунки, і в серці став засуджувати її. Аж тут Іван Якович відкриває Євангелію від Матвія і читає: «Не судіть, щоб і вас не судили». І справді, може я й несправедливо засуджую цю людину? Подумав, і здивувався, що Іван Якович так точно дав відповідь на мої думки. Через хвилин двадцять міркував вже про інше, а служитель знов відкрив Біблію і прочитав з книги пророка Ісаї – і знову точна відповідь на мої думки! Отоді я вже не здивувався, а злякався.

Перша свідома молитва

Після того зібрання я вийшов у поле, став на коліна і вперше в житті звернувся до Бога своїми, не завченими, словами: «Боже, якщо Ти є, покажи мені Себе!»

На той час (поки після армії ще не відновився в інституті) підробляв пастухом у колгоспі. Через кілька днів у нас зі стада зник бичок: з товаришем на конях об’їхали всі околиці – безрезультатно. «Боже,  допоможи!» – помолився я. І раптом кінь сам пішов під гору, а мій погляд упав вдалечінь, саме в ту точку, де в кущах стояв ледь помітний бичок.

Невдовзі трапився ще один  випадок: під вечір, коли почав гнати худобу з лісу через зоране поле в село, пустився рясний дощ та здійнявся вітер. Худоба збилась до купи й стала на місці як укопана – ніякі мої зусилля не допомагали. А то був 2000 рік, коли було багато крадіжок худоби. Насувалася ніч – на руку злодіям.  Я просто заволав до Бога про допомогу! І раптом, наче могутня невидима рука розсунула хмари, вітер змінився на протилежний, і худоба дружно пішла в село, а я за нею…

«Боже, дякую Тобі, що Ти є!»

Спочатку я молився: «Боже, якщо Ти є…» Нарешті почав молитися: «Боже, дякую, що Ти є!» У ніч з 4 на 5 серпня 2000 р. мені був сон – події останнього часу, зірки падали з неба. Уві сні злякався, бо розумів, що вже йде Господь судити людей, а я не готовий. Почав дуже молитися і просив Бога почекати, та Господь Ісус Христос сказав: «Чому ти не йдеш до Мене? Я тобі показав, що Я є».

Після того сну поспішив до церкви з наміром покаятися у гріхах. Чекав, щоб хоч хтось зі служителів прикликав до покаяння, але ніхто не кликав.

Під час служіння один хлопчина прочитав місце з Біблії: «Не бариться Господь з обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Коли він сів, я попросив показати мені це місце з Нового Заповіту, тоді сам взяв його книгу і вийшов наперед. Знову прочитав це місце і заявив: «Господь відкрився мені, що Він є. Бог повеліває мені, щоб я покаявся!» То була середа, 9 серпня 2000 р. Усі молилися за мене, а я плакав і просив у Бога прощення гріхів, аж нарешті відчув, як великий тягар спав з моєї душі, мовби тяжкий мішок скинув з плечей.

Час духовного становлення і служіння

Я ніколи не думав, що мене колись рукопокладуть на служіння пастора церкви. Служити починав, допомагаючи на будівництві Дому молитви церкви «Нове життя» в Полтаві. Поїхав восени на місяць, а був аж до весни. Паралельно пішов працювати до фермера в село Минівка, який, до речі, був теж щирий християнин. Думав так: оскільки не вмію добре проповідувати та  співати, буду працювати для Бога руками під час будівництва та ремонту молитовних будинків.

Бог відповів на бажання серця: до мене приїхав старший пресвітер обласного об’єднання церков ХВЄ Полтавщини Степан Павлусь разом з місіонерами Петром Сикидою та Валерієм Рибачиком та  запросили в місто Хорол, де розпочалося будівництво кількох Домів молитви. Це був 2003 рік. Їхав на три місяці, а залишився майже на три роки. Жив в орендованій квартирі у Вишняках та паралельно працював у пекарні. Бог чудесно турбувався про усі питання.

Через два роки, коли вирішив одружитися (мені тоді було 25) все, що мав з власних речей, вміщалось у дві сумки. Тоді прозвучало пророцтво: «Не будеш без їжі та притулку».

Бог рясно благословляє!

Моя дружина родом теж із Західної України, але наша перша зустріч відбулася в Полтаві. Після шлюбу ми планували їхати у Харків, щоб там допомагати церкві, але обласний пресвітер Полтавщини запропонував розпочати служіння в Решетилівці. Ми винайняли квартиру, придбали недобудований будинок в селі біля райцентру (допомогла теща), в який змогли в’їхати вже через кільки років.

Сьогодні у Решетилівській церкві, де Бог і братерство поставили мене пастором, є понад тридцять членів. Ще шестеро осіб готується до водного хрещення, яке плануємо провести 18 липня. На жаль, дім по вул. Горького, 105а, у якому зараз проводимо зібрання, у поганому стані, тому зараз ми шукаємо ділянку під новий Дім молитви.

Хочу підкреслити: що б там не відбувалося у світі, треба постійно і щоденно працювати на Боже Царство – у цьому є рясне благословіння. Тепер я знаю Живого Бога в особі Ісуса Христа, маю живу надію на вічне життя та віру, яка докорінно змінила і продовжує змінювати моє життя.

Василь Бубка, м. Решетилівка, Полтавщина.

Фото  Геннадія Андросова

 

Попередня Михайло Паночко відвідав США та послужив в українських церквах
Наступна Старший пресвітер об’єднання церков УЦХВЄ Вінницької області Василь ЛЮБЧАК: «Церква має виконати свою місію!»

Вам також може сподобатися

Місіонерство

Місія «Голос надії» шукає дизайнера для оновлення дизайну емблеми

11 лютого місія «Голос надії»  (м. Луцьк) оголосила конкурс на

Новини

Тисячі християн позбавлені життя за останні роки у Нігерії: УЦХВЄ спрямувала звернення до президента Бухарі

«Ми вимагаємо від влади Федеративної Республіки Нігерії вжити всіх необхідних

Новини регіонів

У Луцьку пройшла 32 конференція Волинського об’єднання церков Української Церкви ХВЄ

26 грудня 2020 р. у новозбудованому приміщені луцької церкви «Спасіння»