Листопад 4, 2022 0 730 Переглядів

100-річчя відзначила церква села Цепцевичі на Рівненщині

30 жовтня в церкві села Цепцевичі Сарненського району святкували ювілейну дату – 100 років від часу заснування місцевої громади УЦХВЄ.

На свято, яке приурочили до Дня подяки, зібралося багато гостей з різних куточків України. Вони приїхали поділяти радість та прославити Господа за врожай та потужну працю Святого Духа в церкві протягом століття.

Щиро привітав вірян старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко, який послужив присутнім щедрим словом настанови.  Також проповіддю служив  перший заступник старшого пресвітера Рівненського обласного об’єднання УЦХВЄ Олександр Чернюшок, заступник Олександр Кузьмич, єпископ Володимир Бричка та інші служителі Господні.

Про історію виникнення громади ХВЄ в Цепцевичах розповідає Сергій Губеня.

«У 2022-му Цепцевицькій п’ятдесятницькій церкві виповнюється 100 років. Людей, які першими прийняли Слово Євангелія й утворили фундамент існуючої громади, сьогодні уже немає серед нас, один за одним відходять і їхні діти. На зміну піднімаються нові покоління вірянин.

Перші проповідники

У воєнні роки багато поляків, росіян, білорусів, українців мали можливість побачити життя інших народів, познайомитися з їхніми християнськими переконаннями. Водночас ряд проповідників (серед них багато реемігрантів із США та Канади) ходили по таборах військових і полонених з проповіддю Євангелія. Велика кількість людей таким чином познайомилися з євангельським посланням і щиро навернулися до Бога.

Наповнені вдячністю Богові, що допоміг вижити в пеклі війни, вони поверталися до своїх рідних міст і сіл з вогнем живої віри в серцях. На місцях починали проповідувати Євангелію, знаходилися ті, хто приймали проповідь, і так утворювалися євангельські церкви. Це відбулося і на Поліссі: Євангельська Звістка прийшла в Тутовичі, а звідти та в навколишні села.

У 1921 році із німецького полону повернувся житель села Тутовичі Пилип Савчик. Незабаром люди почали говорити один одному, що Пилип проповідує якусь «нову віру». І хоча він завіряє, що його Євангелія точнісінько така, як і в церкві, його проповідь дуже відрізняється від тої, яку проповідує священник. Багато-хто зацікавилися розповідями Пилипа. Запитували його, чому він не хреститься, чому стає на коліна, коли молиться, чому не поклоняється іконам.

Вечорами у хаті Пилипа або у когось іншого в оселі проходили завзяті бесіди. Одні приходили, щоби посперечатися, а інші – щоби просто послухати, побачити, хто виграє. І, як правило, перемогу отримував Пилип. Його суперники, частіше всього, дратувалися і потім, у повсякденному житті, шукали причини, щоб поквитатися.

А Пилип не пропускав нагоди, щоб проповідувати Слово. Він подовгу, бувало, спілкувався з людьми біля магазину, криниці, в полі. Не пройшло багато часу, і Пилип побачив перші плоди своєї праці: до євангельської віри прихилилися декілька мешканців села, потім ще… Таким чином ще у 1921 році в Тутовичах утворилася  перша в тій місцевості євангельська громада.

Поширення «нової віри»

Чуючи про те, що у Тутовичах з’явилась «нова віра», дехто з Цепцевич та Висового почали розпитувати, а потім і навідуватись до Пилипа на домашні служіння. Там Слово Боже зробило у них свою роботу. На поклик Євангелія першими відгукнулися Семен Волощук та Андрій Жученя. Вони часто ходили в Тутовичі на зібрання вірянин. Також вони постійно разом із сім’ями збиралися у себе в селі в когось у хаті, де читали Біблію і молилися.

Так, у 1922 році в Цепцевичах з’явилися перші євангельські віряни. У червні 1924 року відбулося перше святе по вірі водне хрещення, через яке вступили в завіт з Богом четверо людей: Семен Волощук, Андрій Жученя, М. Сергійчук та Петро Нестерчук. Вже у вересні того ж року відбулося друге хрещення, через яке вступили в завіт з Богом ще шість душ: Гнат Бульботко, Валентин Леончик, Лукаш Брик, П. Волощук, С. Волощук та М.Волощук.

Першим пресвітером церкви було обрано Андрія Трохимовича Жученю. Іван Маслянчук надав свою хату для проведення богослужінь. З кожним роком церква постійно росла.

Євангельські проповідники й співочі групи із Тутович, Цепцевич ходили в навколишні села (часом організовувались походи на декілька днів у далекі місцевості). Там ставали у людних місцях і починали співати, а коли на спів сходились люди, то розпочинали проповідувати. Як результат – багато людей навертались до Бога. Так, протягом 1922-1925 років з’явились євангельські церкви в селах Нетреба, Теківка, Великі Цепцевичі, Вири, Веліхов, Городець та ін.

Перші переслідування

Але, разом із початком духовного пробудження, розпочались і перші гоніння віруючих. Проти них піднялися православні священник та їхні щирі прихильники, оскільки багато людей перестали ходити до православної церкви і почали відвідувати євангельську. Крім того, все частіше люди почали вказувати на неправильні вчинки священників, а ще гірше те, що почав падати їх матеріальний прибуток. Завзяті прихильники «віри батьків» не раз били вікна в будинках, де збирались віруючі. Пускали всілякі плітки і наговори на них, особливо на служителів, називаючи їх нехристами, антихристами.

Особливий конфлікт зав’язався у зв’язку із кладовищем. Він розпочався ще 1923 року в Тутовичах. Коли віруючим вперше довелося нести на цвинтар померлого, дехто із захисників православної віри стали на воротах кладовища і не впускали туди похоронну процесію. Тоді віруючим довелося поховати тіло покійного поряд із кладовищем. Цей конфлікт продовжувався. Тоді Потап Савчик (дядько Пилипа) пожертвував свою землю під лісом для кладовища євангельських віруючих.

Коли у Цепцевичах утворилася євангельська церква, віруючі стикнулися із тією ж проблемою, через це вони носили ховати померлих на тутовицьке кладовище. Так проминуло кілька років, але одного разу стався випадок, в якому віруючі побачили Боже втручання в протистоянні між православними і євангелістами щодо цвинтаря. Коли цепцевицькі віруючі уже в черговий раз несли тіло померлого до Тутович, жителька Цепцевич, розумово неповноцінна Уляна відкрила двері кладовища і сказала: «Ховайте тут! Чому вам носити померлих в Тутовичі?» Потім стала ганити тих, хто не допускав віруючих до кладовища. З того часу суперечки між православними і євангелістами дещо втихомирилися.

Дім молитви та духовне хрещення

Церква росла і Маслянчукова хата стала тісною для зібрань. Тому у 1926 році цепцевицька громада купила у селі Рудня водяного млина і, розібравши, переправила його у своє село. Іван Маслянчук пожертвував своє поле, на якому і побудували молитовний будинок (це те ж саме місце на якому розташований сучасний Дім молитви).

Отже, вже до кінця 20-х років цепцевицька церква оформилася в самостійну євангельську громаду зі своїм пресвітером і Домом молитви. Але в церкві ще нічого не знали про хрещення Святим Духом. У 1928 році Гнат Бульботко поїхав у Білорусь в с. Мальковичі (Брестська обл.) на роботу на фабрику. Там він познайомився з групою віруючих і почав навідуватись до них на служіння. Його здивувало те, що на віруючих сходив Святий Дух і вони починали говорити іншими мовами, пророкувати як у день П’ятидесятниці. Приїхавши додому, він розповів в церкві про те, що бачив і що чув. Служителі, порадившись, послали до Білорусі братів, щоб вони запросили декількох чоловіків до Цепцевичів. Коли гості почали молитися, Бог почав хрестити віруючих Святим Духом з ознакою інших мов, як сказано в пророка Йоіла та в Діях Апостолів (Йоіл 3:1, Дії Ап.2:4).

Розвиток у довоєнний період

Із появою євангельських церков на Поліссі, служителі почали роботу над формуванням об’єднання церков свого регіону для координації роботи і представлення перед владою. У 1927 році на пресвітерському засіданні в селі Великі Цепцевичі було обрано єпископа Церков Християн Віри Євангельської Антонівської гмини (це адміністративно-територіальна одиниця при Польщі). Ним став пресвітер Великоцепцевицької церкви Андрій Бульботко.

15 лютого 1929 року відбулося засідання священнослужителів гмини в селі Тутовичах і на місце Андрія Бульботка єпископом було обрано Мойсея Сидоровича Маслянчука із Тутович. Брат Мойсей до цього часу встиг уже закінчити біблійні курси в місті Гданську (Польща), які були організовані Східноєвропейською місією під керівництвом Пола Петерсена та Густава Шмідта. На цьому з’їздному зібранні також оговорювалися різні питання практики церковного життя. Серед іншого, було погоджено один раз на рік, у четвер перед Пасхою проводити обмивання ніг та  вечерю любові (хліб, мед), як це робив Христос з учнями та робила  перша церква (1Кор.11:22). Було також прийняте рішення кожну п’ятницю мати загальноцерковний піст.

У 1935 році з Андрія Трохимовича Жучені було знято пресвітерський сан за нехристиянську поведінку у стосунках зі своїм братом. Пресвітером церкви обрали Івана Кириловича Сергійчука. Як для свого часу він був достатньо освіченою людиною: у 1932 році навчався на регентських курсах в селі Чудель, які проводив Х. Д. Троцьковець, а в 1934 році пройшов біблійні курсі в с. Степань. На його долю випало вирішувати багато серйозних і відповідальних питань церковного життя як у своєму, так і у сусідніх селах.

Так, у жовтні 1959 року, за дорученням обласного пресвітера, під головуванням Івана Кириловича у зв’язку зі смертю пресвітера церкви ХВЄ с. Кідри Мануїла Кібиша відбулося обрання і рукопокладення нового пресвітера цієї церкві Давида Мануїловича Кібиша. Останній свідкував, що Іван Сергійчук був для нього як духовний батько і наставник.

Іван Кирилович сприяв як духовному, так і організаційному розвитку церкви. Під його керівництвом 21 жовтня 1935 року було створено керівний орган церкви – церковну раду, у яку ввійшли  11 членів: Іван Сергійчук, Андрій Жученя, Ємельян Сергійчук, Лукаш Брик, Йосип Жученя, Прокоп Сергійчук, Петро Гамза, Петро Нестерчук, Павло Жученя, Валентин Леончик та Семен Волощук. З того часу в церкві почали вести і протоколи бесід. Вони дозволяють значною мірою відтворити історію внутрішнього життя церкви аж до середини 90-х років.

8 лютого 1936 року у Малих Цепцевичах відбувся загальний з’їзд євангельських християн, на якому розв’язували питання реєстрації ХВЄ як окремої релігійної організації в гмині Антонівка. Івана Кириловича Сергійчука було обрано головою об’єднання євангельських церков гмини, в яку входило 11 громад із таких сіл як Малі Цепцевичі, Тріскині, Тутовичі, Доротичі, Великі Цепцевичі, Нетреба, Городець, Веліхов, Ромейки, Сваринь.

22 травня 1939 року на засіданні членів Степанського і Ковельського відділів у с. Подріжах Ковельського повіту за результатами з’їзду було прийняте рішення про приєднання Ковельського відділу до Степанського району під назвою Степанський Район. На цьому засіданні був обраний керівний комітет новоутвореного району, одним із членів якого став і пресвітер церкви с. Малі Цепцевичі Іван Кирилович Сергійчук.

4-7 жовтня 1966 року Іван Сергійчук був делегатом від духовного округу на Всесоюзному з’їзді ЄХБ, який проходив у м. Москві.

Церква в умовах комуністично-атеїстичного режиму

1944 рік ознаменувався остаточним переходом територій Західної України у склад більшовицької Росії. Радянська ж влада не дозволила п’ятидесятникам мати своє об’єднання церков і наполягала на їх реєстрації з наступним приєднанням до Союзу Євангельських Християн Баптистів. Все зваживши, брати вирішили, що це буде кращий варіант, ніж іти у підпілля, оскільки церква в Цепцевичах на той час нараховувала приблизно 200 членів. Оскільки баптистів у селі й околицях не було, то формальне знаходження у баптистському союзі ніяк не впливало на проведення богослужінь, і вони звершувалися по-пʼятидесятницьки. Але це допомогло церкві зберегти свій Дім молитви і збиратися в ньому, а також приймати у себе віруючих із Довгого, Тріскинь і, навіть, із Сарн.

Утім, не усі підтримували таке рішення, категорично виступаючи проти будь-якої взаємодії з владою. Члени цієї групи засуджували всяку участь у громадському житті країни, відмовлялися від будь-якої соціальної допомоги з боку держави. На їхнє переконання, церква духовно занепала і потребує пробудження. Вони відділилися від церкви і почали окремо проводити богослужіння, особливий наголос робився на пророцтва. Закінчилось усе тим, що, через відмову брати участь у виборах та деякі необережні вислови на адресу радянських вождів, керівники відділених були арештовані і засуджені до позбавлення волі. Інші члени групи розсіялися або повернулися в церкву.

Це були непрості часи для всіх. З одного боку, треба було відбудовувати державу після воєнної руїни. І хоча війна оминула Цепцевичі стороною й обійшлося без розрухи, все ж усі люди, як громадяни, сплачували податки та працюючи на державу в борг. Неспокою додавала і діяльність партизанів, які боролися проти встановлення радянської влади в селі. Ворожою для селян була і політика колективізації, яку впроваджувала нова влада. А для віруючих до всього цього додавалися ще й утиски по релігійних мотивах з боку безбожної радянської системи.

Щоб догодити владі, голова Тутовицької сільради В. І. Абрамович спричиняв віруючим багато незручностей. Приходив, бувало, перед початком водного хрещення і міряв температуру води в озері. Потім, посилаючись на її невідповідність санітарним нормам, пробував заборонити водне хрещення. Житель села Юхим, аби вислужитись перед владою, приніс у Дім молитви і повісив на стінні над хором та проповідниками портрети радянських вождів. Та коли віруючі звернулись до вищих органів влади зі скаргою по цьому питанню, їм дозволили забрати ці портрети зі стін молитовного будинку.

Оскільки віруючі із сіл Тріскині, Висове і Довге також належали до цепцевицької громади, бо у них не було своїх Домів молитви або молитовні будинки у них відібрала нова влада, то скоро місця у Цепцевицькому молитовному будинку стало мало, щоб вмістити усіх людей. У 1949 році було зроблено капітальний ремонт будинку із розширенням приміщення. Оскільки отримати дозвіл від влади для здійснення цієї справи було годі сподіватися, то робили без належних дозволів. Очевидно, саме з цієї причини Іван Кирилович Сергійчук був знятий з пресвітерського служіння у цьому ж році. На його місце обрали Петра Петровича Гамзу із Висового, котрий до того часу уже закінчив біблійні курси (наскільки відомо, у Гданську).

У ці роки проповідували Тарас Михайлович Герасимчук (с. Тріскині), Євтихій Пилипович Волощук (с. Висове), Василь Андрійович Жученя, Логвин Йосипович Гамза (с. Довге), Петро Петрович Гамза (с. Висове), Іван Кирилович Сергійчук та Тимофій Іларіонович Бусел (с. Висове). Із невеликим хором займався О.  Савчик.

Документи свідчать, що у 1959 році молитовний будинок був закритий і опломбований. Причиною цього, за не до кінця вивіреною інформацією, послужило публічне хрещення районного рівня, яке організував пресвітер Петро Петрович в урочищі «Озеро». За це з нього було знято пресвітерський сан, а на його місце знову поставлено Івана Кириловича Сергійчука. Завдяки клопотанням останнього будинок молитви відкрили для користування і, після декількох місяців, віруючі знову змогли у ньому збиратись.

Уже у 1960 році із Дніпропетровська повернувся Захар Іванович Сергійчук і організував у церкві справжній хор, який нараховував близько 60-ти душ. Який продовжує своє служіння і сьогодні під керівництвом диригентів Юрія Захаровича Сергійчука та Петра Івановича Сергійчука.

Трохи пізніше було організовано також струнний оркестр (гітари, мандоліни) із 15-ти чоловік, який брав участь як у церковних богослужіннях, так і у євангелізаційних, зокрема, під час весіль та похорон.

У 1970 році, за вказівкою органів влади з самого Києва, Івана Кириловича Сергійчука знову було знято із пресвітерського служіння, а на його місце рукопокладено Євтихія Пилиповича Волощука.

У 1973 році було зроблено реконструкцію молитовного будинку і проведено електроенергію. Ремонт доводилось робити вночі, ховаючись від влади. Але Господь допомагав у вирішені всіх церковних питань. Щорічно до церкви приєднувалось по декілька десятків людей. Особливим благословенням було те, що навертались до віри молоді дівчата та хлопці, які брали активну участь у житті церкви.

У 1976 році 41 член цепцевицької церкви, мешканці м. Сарни, відокремилися і утворили самостійну церкви в м. Сарни.

Церква зростала і потребувала поповнення служителів. Так у 1979 році відбулося рукопокладення на дияконське служіння наступних братів: Миколи Павловичи Вольки, Антони Максимовича Гамзи, Сергія Титовича Прозапаса та Миколи Івановича Сергійчука.

Перебудова, створення нових громад

З приходом до влади Михайла Горбачова у 1985 році, відносини церкви і держави дещо стабілізувалися. Наближався час розпаду Радянського союзу, а з ним наближався і час свободи віросповідання.

Станом на 1 січня 1986 року Цепцевицька церква налічувала 718 членів. У 1986 році в с. Тріскині вдалося зареєструвати самостійну євангельську громаду. У зв’язку з цим 175 членів Цепцевицької церкви, жителів с. Тріскині, в цьому році відокремилися і утворили самостійну помісну церкву в с. Тріскині.

Наступного року подібне повторилося із мешканцями с. Довге. Туди відокремилися 79 людей, які належали до Цепцевицької церкви.

Життя у незалежній Україні

Прийшов час свободи віросповідань, у багатьох містах і селах почали будуватись нові молитовні будинки. При Божій допомозі і в Цепцевичах у 1990 році було збудоване просторе приміщення нового молитовного будинку, відповідальним за будівництво був Захар Сергійчук.

У тому ж 90-му році Василь Сергійчук та Тамара Трофимчук започаткували дитяче служіння: із самого початку воно об’єднало близько 60-ти дітей. У 1991 році вони закінчили курси вчителів недільних шкіл, які проводилися у м. Сарни. Діти, крім служінь у церкві, мали служіння у хаті Тамари Трофимчук, де вчилися проповідувати, а також відвідували хворих.

12-15 березня 1991 року на першому Всесоюзному з’їзді ХВЄ в Москві було утворено окремий союз церков ХВЄП. Цепцевицька євангельська церква (з 1926 року в своїй суті і практиці п’ятидесятницька), того ж 1991 року приєдналася до новоутвореного братерства.

1993 року діючий пресвітер церкви Євтихій Пилипович Волощук, зважаючи на поганий стан здоров’я, попросив звільнити його з пресвітерського служіння. На його місце було обрано Антона Максимовича Гамзу.

У процесі обрання нового керівництва, виникло непорозуміння, в результаті якого близько 60-ти людей відділилися від церкви. Спочатку вони проводили богослужіння у приватному будинку, а потім  збудували невеликий дім молитви, в якому збираються дотепер. Частина людей пізніше знову повернулася в церкву.

У 1994 році в церкві відбулося рукопокладання на пресвітерське служіння Антона Максимовича Гамзи, який виконує його і до тепер. На дияконське служіння рукопоклали: Олексія Платоновича Босюка, Івана Даниловича Губеню, Івана Олекесійовича Губеню, Володимира Якимовича Прозапас.

У 1999 році в Цепцевицькій церкві відкрилося ще одне служіння. Юрій Сергійчук та Василь Губеня, які закінчили курси регентів у Тутовичах, і відкрили в церкві служіння молодіжного хору, в якому з самого початку служили близько 30-ти осіб, а пізніше 60 і більше. Хор продовжує своє служіння і сьогодні, під опікою диригентів: Ірини Леонідівни Брик, Ростислава Миколайовича Брика, Катерини Миколаївни Волощук та Петра Самійловича Сергійчука.

Наприкінці 90-х у церкві сформувався музичний гурт «Живе Каміння» під керівництвом Олексія Сергійчука, який був задіяний у справі благовістя на теренах України, Росії та республіки Татарстан. У 2003 році за ініціативи пастора було утворено ще один музичний гурт «Світло правди», що також багато послужив у справі благовістя.

У 2006 році брати та сестри з с. Висове виявили бажання побудувати Дім молитви у себе, і вже 22  квітня 2014 року  відбулося його посвячення. 120 членів Цепцевицької церкви, жителі с. Висове, утворили самостійну церкву яка до сьогодні вже виросла вдвічі (235членів.)

У 2013 році за ініціативою діючого пастора було зроблено реставрацію Дому молитви зсередини. А у 2014 році відбулося нове поповнення служительського складу: на дияконське служіння в церкві було рукопокладено Миколу Миколайовича Белоуса, Івана Васильовича Губеню, Петра Івановича Губеню, Анатолія Леонідовича Куськовець, Йосипа Івановича Прозапас, Івана Якимовича Прозапас, Миколу Володимировича Прозапас, Анатолія Захаровича Сергійчука, Юрія Миколайовича Сергійчука та Петра Самійловича Сергійчука.

Оскільки в церкві велика кількість дітей, то у 2016 році було розпочато будівництво приміщення Недільної  школи. Того ж року був сформований підлітковий хор, під керівництвом диригентів Ольги Волощук та Жани Білоус. Який відвідує на сьогодні близько 80-ти підлітків.

У 2017 році на базі церкви проходили курси вчителів недільних шкіл. А у  2018 році розпочалося навчання дітей у новому приміщені. Також було організовано служіння дитячого хору під керівництвом диригента Світлани Сергійчук. Хор регулярно відвідує від 80 до 100 дітей.

У 2020 році з ініціативи керівника молоді Миколи Білоуса, було розпочате служіння милосердя «Рука допомоги», відповідальними за це служіння стали Ольга Губеня та Надія Жучення.

У 2021 році в церкві відбулося чергове рукопокладення на дияконське служіння. Цього разу молились за служителів Валентина Степановича Леончика, Анатолія Сергійовича Прозапас та Олексанра Юрійовича Сергійчука. У цьому ж році була завершена зовнішня реставрація будинку, відповідальним за котру був Товкач Анатолій Миколайович.

Цепцевицька церква сьогодні

На 1 січня 2022 церква УЦХВЄ с. Цепцевичі налічувала 828 членів. Серед них 12 дияконів, близько 30 ти проповідників. У церкві функціонує загальний, молодіжний, підлітковий та дитячий хори. Функціонує Недільна школа під керівництвом Світлани Павленко, в якій навчається 400 дітей, служить 29 вчителів та 30 помічників. Загалом у церкві наданий період близько 700 дітей.

Молодіжне служіння ведуть брати Олександр Маслянчук та Михайло Павленко. Молоді налічується 359 осіб. Члени церкви долучені до місіонерської праці, зокрема Сергій Губеня служить у смт. Царичанка Дніпропетровської області, а Валерій Сергійчук  відповідальний за місіонерську працю в с. Могилів в тому ж районі. Вадим Волощук несе служіння у с. Салтикова Дівиця на Чернігівщині.

Церква бере активну участь у волонтерській праці, допомагаючи людям, які постраждали внаслідок війни та військовим, які сьогодні боронять нашу рідну землю.

Особливу участь у цьому взяли брати Петро Антонович Гамза та Петро Іванович Губеня. За останні пів року було відправлено 15 машин з гуманітарною допомогою у такі міста як Київ, Харків, Суми, Маріуполь, Дніпропетровськ.

У церкві звершуються пости та молитви.

Євангеліє, як і 100 років тому, спасає жителів нашого села. Із свідчення діючого пресвітера Антона Гамзи, скільки він пам’ятає, не було жодного року, щоб у церкві не відбувалося водного хрещення, а в деякі роки його звершували навіть двічі.

Звичайно, не все можна згадати на декількох сторінках цього історичного нарису, адже життя та служіння кожного члена церкви в той чи інший відрізок часу є дуже важливим та необхідним внеском у розвиток Божого Царства. Однак осмислюючи пройдений шлях, ми  щиро вдячні Господу, за тих людей Кого Він використав для заснування церкви в с. Цепцевичі та утвердження її в Євангельській правді. «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже, і дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру».

Сергій Губеня  

Попередня «Єдність - шлях до перемоги» - тема молодіжної конференції, що пройшла на Кіровоградщині  
Наступна У Полтаві віряни різних євангельських церков разом молилися за Україну

Вам також може сподобатися

Новини братерства

«Закликаймо людей до Христа» – Віталій Яцюк

У церкві ХВЄ м. Кременець 16 січня відбулась Звітно-навчальна конференція

Служіння дітям і підліткам

«Як підвищити ефективність дитячих та підліткових євангелізацій?» – конференція дитячих євангелістів України

16 та 17 березня на базі Київського біблійного інститут відбулася Всеукраїнська конференція Євангелістів, які працюють з дітьми та підлітками.

Новини братерства

В Івано-Франківську вручили дипломи докторам богослов’я та служіння

Останній день літа 2018 року став одним із знакових для