Як добро перемагає зло в оспіваному Гоголем краї, або історія про те, як виникла церква ХВЄ у селищі Диканька

Якщо  прослідкувати історію утворення будь-якої помісної церкви, то, як правило, за лаштунками знайдеться чиясь історія, пов’язана із особистим вибором, або-або. Василь Медведь, пастор церкви у селищі Диканька (тому самому селищі на Полтавщині, яке прославив на весь світ Микола Гоголь),  теж має подібне свідчення. Його пастор коротко розповів під час урочистого зібрання на Святі подяки, що відбулося у Диканьці 7 жовтня. А детальніше поділився свідоцтвом з редакцією нашого сайту.

З начальника в банку – селищним пастором

«Народився я у місті Острозі на Рівненщині, де у 18-річному віці прийняв водне хрещення. Закінчив Острозьку академію та пішов на роботу до банку. У церкві працював з молоддю і навіть не мріяв  про місіонерство. Однак у Бога був свій план: у 2002-му батьки переїхали на Полтавщину, оскільки молодша сестра хворіла, і їй треба було змінити клімат.

Коли я приїхав до батьків, уперше потрапив на зібрання в Полтавську  церкву ХВЄ, де на той час служили єпископ Степан Павлусь та нинішній пастор Михайло Роман. Воли запропонували почати служіння у Диканьці, там ще не було п’ятидесятницької церкви. Вибір був непростим, адже на той час я 12 років відпрацював у банку і пройшов шлях  від економіста до начальника відділення. Як віруючий чоловік, почав шукати Божого відкриття, та зрештою обрав служіння на ниві Божій. Незабаром одружився і ще глибше пустив корені на Полтавщині».

Як пригадує Василь Медведь, у 2004 році у Диканьці було проведено велику, як для  цих місць, євангелізаційну роботу: протягом 5 днів у селі працювала благодійна медична клініка, а вечорами проходили служіння. «У ті дні на зібрання приходило багато людей, та коли клініка поїхала, з нами залишилось лише троє, з них і почалася церква. Потім Бог почав приводити і інших – хрещення приймали по 3-4 нових члени у рік» –  розповідає пастор.

«Мама виконувала роботу медсестри безкоштовно»

Неповним було б свідчення, якби пастор не згадав про свою маму, Ніну Петрівну Медведь.  Вона покаялася 89-му. А через два роки отримала чудесне зцілення: під час пологів за четвертою дитиною сталася патологія, після яких жінки тоді не виживали. Батько сімейства, який на той час ще був невіруючий, ухопився за останню надію – поїхав до віруючих і попросив про молитву. Бог через пророче слово дав відкриття, що буде жити. І справді, дружина повністю відновилася, а чоловік покаявся.

«Мама все життя працювала медсестрою. Коли батьки переїхали на Полтавщину, вона вже була на пенсії, але оскільки знала свою справу, продовжувала допомагати людям: кому крапельниці ставила, кому уколи колола і грошей не брала. Тож мала гарну можливість  свідкувати».

Про духовну війну і особистий євангелізм

Як розповів Василь Медведь, у Диканьці гарно працює особистий євангелізм, а зібрати людей на масштабну євангелізацію за його спостереженнями майже не реально.

«Люди закриті. Те, про що писав Гоголь, на жаль,  має сильний вплав: моменти окультного, демонічного характеру… Але нас Бог береже. Вірю, що церква і надалі отримуватиме перемогу за перемогою у духовному світі!» – ділиться Василь Васильович.

Подорож старшого єпископа

Церква у Диканьці порівняно невелика: на недільних зібраннях буває до  60 людей. Під час Свята подяки послужити братам і сестрам приїхав хор із Полтавської церкви ХВЄ. Проповідь виголосив старший пресвітер обласного об’єднання церков ХВЄ Михайло Роман. Також послужив словом старший єпископ УЦХВЄ Михайло Паночко, який 6-7 жовтня здійснив поїзду по Полтавщині.

Зокрема  Михайло Степанович відвідав село Супрунівку під Полтавою, де зараз іде  будівництво  Дому молитви. Місцеві віруючі придбали старенький будинок у центрі села і нині на його місці зростає ошатний молитовний дім.

Не оминув старший єпископ і церкву «Нове життя» в обласному центрі, де провів семінар та взяв участь у панельній дискусії. Дав відповідь на численні, що цікавили віруючих.