«Ключ до переможного життя» шукали учасниці обласної жіночої конференції на Львівщині

Християнство – це не про безтурботність і всипаний трояндами шлях. Хоча й таке буває. Але більше – про надію і віру в долинах темряви, про мир і безпеку серед штормів і переживань.

 Про це говорили в суботу, 4 грудня, на обласній жіночій конференції церков ХВЄ Львівщини (відповідальна – Надія Потопник), яку гостинно приймала в себе церква «Віфесда» у Львові, де жіночим служінням опікується Ольга Заболотна.

Разом із Людмилою Бендус сестри розмірковували, чому в християн бувають труднощі. Частково відповідь знайшли в 11-му псалмі: «Бо ось, нечестиві натягують лука, міцно ставлять стрілу свою на тятиву, щоб у темряві до простосердих стріляти… Як основи зруйновано, що тоді праведний зробить?».

Отже, диявол прагне зруйнувати наші основи, щоб ми опинилися в темряві і стали легкою здобиччю. Єдине місце, де ми в безпеці, – світло Божої любові. «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). І один із показників того, що ми у цьому світлі, – радість життя з Богом. Це та «повна радість», яку треба мати, коли впадаємо «у різні випробування» (Як. 1:2).

Мова не про якусь психічно неадекватну поведінку. Мова про глибинний стержень у нашому дусі, який тримає нас у човні з Ісусом, коли той човен намагаються потопити хвилі шторму.

Так, буря може заливати наш життєвий човен, але ми можемо не боятися, бо Ісус з нами, навіть якщо нам здається, що Він спить.

Іноді стаються ситуації, в яких важко знайти добро. Чому? Одна з відповідей – щоб ми навчилися приймати Божу потіху і потішати «тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих» (2 Кор. 1:3-4).

А може, таке стається, щоб ми навчилися думати про своє життя не земними, а вічними, небесними мірками. Бо все земне, яким би поганим, а чи прекрасним воно не було, колись закінчиться. І насправді воно дуже коротке. А вічне – вічне. І всі хворі діти там будуть вічно здоровими. Усі засмучені – вічно щасливими.

Богові важливіше наше вічне спасіння за наше земне благо! Тому все, що Він допускає, для нас справді добро, якщо таким зараз і не виглядає.

І ключем до переможного життя можна вважати пораду з 16-го псалма: «Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний! Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!» (Пс. 16:8-9).

Клайв Льюїс писав: «Хвала і радість – смисл буття». А в чому наш смисл?