Відбулася міжнародна конференція вчителів-християн

    З 1 по 4 липня 2014 року на базі Львівської богословської семінарії з ініціативи відділу освіти ЦХВЄУ та Слов’янського університету штату Вашингтон (США) відбулася Міжнародна конференція християнських вчителів.

     Як зазначив на її відкритті завідувач відділу освіти ЦХВЄУ Віктор Вознюк, «надворі ХХІ століття, і ми з оргкомітетом молилися, щоб ця зустріч стала не просто черговою спільністю, а часом Божих відкриттів для всіх нас». Тема конференції – «Вчитель-християнин та сучасне суспільство» пронизувала всі виступи, промови і доповіді про виклики сучасності, що постали перед Церквою і її провідниками.

     Ректор Слов’янського університету штату Вашингтон (СУВ) Микола Вінничук доклав особливих зусиль, щоб конференція відбулася (серед іншого, він взяв на себе фінансові затрати на проведення заходу). У своєму вітальному слові Микола Іванович наголосив на незаперечній важливості розвитку християнської освіти в євангельських церквах: «Основна наша ціль – поширення Божого Царства на землі. Ісус сказав: «Ви – світло». А щоб світло світило, потрібен генератор. Власне, християнські вчителі і є тим генератором, а джерело світла – Господь Ісус Христос. І до Нього маємо бути під’єднанні всі ми».

     Анатолій Кліновський, вчитель п’ятидесятницького братства в Україні і голова ради директорів СУВ, продовжив думку про важливість християнської освіти, однак наголосив на певних умовах, за яких можна досягти ефективності в цій царині. Насамперед потрібно пам’ятати, що відкриття від Бога приходять на піку людських старань. «Бог ледарям не дає. Лише тому, хто має, додасться». По-друге, наголосив Анатолій Іванович: «Ми часто вчимо, щоб вчити, але насамперед ми самі повинні виконувати те, чого вчимо. І пам’ятати різницю між знанням і пізнанням. Знання – це просто отримана інформація, а пізнання – це інформація, проведена через свій особистий досвід. Знання не спасає – спасає пізнання. Тому треба навчати інших практичних богословських істин».

     Вітали учасників конференції і декан філіалу СУВ в Україні, а також Київської богословської семінарії «Благодать та істина», доктор технічних наук Віктор Шевчук (зокрема, він зазначив, що досліджувати треба не лише Боже Слово, а й своє життя). Також  ректор Чернівецької богословської семінарії Василь Малик, який наголосив, що сьогодні є можливість впливати на суспільство, питання лише в тому, як ми це робимо.   Викладач Національного університету «Острозька академія» Олександр Калабський говорив про необхідність посилити молитву, адже ми багато вчимо, але мало молимося.

     Благословили присутніх на плідну роботу не лише упродовж конференції, але й всюди, де Бог дозволить служити, старші служителі братства Юрій Веремій (Південно-Західний регіон України), Віталій Яцюк (Тернопільщина) та Володимир Бричка (Житомирська область).

     Юрій Костянтинович, обравши за основу свого виступу текст з Послання апостола Павла до римлян 12:10, нагадав істину про необхідність шанувати інших, а не дбати лише про те, аби шанували тебе. І нагадав вислів відомого австрійського психіатра Альфреда Адлера: «Успішна людина перейнята інтересами інших, звичайна – лише своїми власними».

     Віталій Яцюк на основі Тита 3:8 («… щоб ті, хто ввірував, дбали про добрі діла пильнувати») підкреслив, що віруючі люди нині сильні у Слові, а от діл мало. «Нині часто кажуть, що треба робити, що тільки можеш. Однак це не євангельська теза, хоча вона й непогана. Євангельська теза – роби те, у що ти віриш. Роби не для того, щоб спастися, а як підтвердження своєї віри» (Еф. 2:8-10). А Володимир Дмитрович Бричка проаналізував текст з Ісаї 50:4-5 (у перекладі Хоменка) і закликав жити так, щоб добре чути голос Божий, розуміти і сприймати Божі відкриття. «Треба Його чути. Не відмовлятися, не шукати собі виправдань, а бути чутливим до Його голосу».

     Оксана Сидорчук, президент Благодійного фонду «В колі друзів», наголосила на нагальній потребі працювати з дітьми. «Коли ми будемо більше впливати на дітей, нам менше доведеться розвивати євангелізаційне і тюремне служіння. Якщо ми нині не докладемо старань, щоб впливати на них, то хтось обов’язково це робитиме. Згідно із статистикою 50 відсотків ув’язнених – випускники інтернатів. Ми покликані змінити цю статистику».

     Дуже актуальним і доречним підсумком всіх вітальних промов на відкритті конференції став виступ заступника старшого єпископа ЦХВЄУ Миколи Синюка. «За вікном – останній час. Апостол Павло попереджав, якими будуть люди в останній час. І серед іншого згадав і таку характеристику: «… Здорової науки не будуть триматися, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували». Час нині складний і суперечливий. Ситуація не завжди відповідає нашим запитам. І в цьому зв’язку пригадується одна історія, записана в 15-му розділі Книги Вихід: «І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, – і не знаходили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари, бо гірка вона. Тому названо ймення їй: Мара. І став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: «Що ми будемо пити?» І він кликав до Господа. І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, – і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його випробував» (Вих. 15:22-25). Ми теж захопили трохи того «червоного моря». Табори, заслання, розлуки, а дехто і життям заплатив тоді. Та ось настав час – і засяяв «берег незалежності». Згадаймо: коли ізраїльський народ підійшов до Червоного моря, почалася паніка. Попереду – море, ззаду – армія фараона. І заволав Мойсей до Бога… Ми служимо Такому Богові, Який вміє відкривати двері там, де їх не було до цього. І тільки уявіть, як ізраїльтяни переходили по дну моря – вражаюча, напевно, була картина. Тарас Шевченко колись писав: «… І неситий не виоре на дні моря поле…» Неситий не виоре, але наш Бог може все. Однак коли сталося таке величезне Боже чудо і люди перейшли дном моря на той бік, ейфорія тривала недовго. Її вистачило всього на три дні. А потім почалося ремствування. Мойсею висували претензії – так, начебто він володіє водами і ріками. Претензії завжди висувають до тих, хто лідер, хто веде і хто вчить.

     Мойсей знову волає до Бога. І Бог показує оригінальний вихід зі скрутної ситуації. Інколи наша теорія не працює. Іноді цілі нації і держави замість свободи знаходять гірку воду. Усім нам час від часу доводиться проходити через пустелю Шур і знаходити гіркоту нерозуміння, несприйняття – і в служінні, і в особистому житті, і в церкві. І ця гіркота має властивість розростатися і отруювати інших. Гіркота приходить в цілі нації і держави. У пустелі Шур завжди знайдеться гіркота. Але в Бога є вихід. У пустелі немає проблем з деревом. І Бог показує Мойсеєві дерево.

     У Бога Свої підходи до вирішення справ, які трапляються в пустелі Шур. Бог наперед потурбувався про вирішення проблеми. Тому мудрий лідер замість того, щоб шукати воду, буде шукати дерево. Гірка вода була завжди, але й дерево завжди знаходилося.

     У Бога давним-давно для нас, лідерів, для наших сімей і для цілих держав ростуть відповідні дерева. Апостол Павло сказав колись: «Бо я надумавсь нічого між вами не знати, окрім Христа, і Того розп’ятого…» (1 Кор. 2:2). Це апогей нашого служіння – вказати на дерево, на якому є вирішення всіх наших питань – сімейних, церковних і державних. Так Богові було до вподоби, щоб Розп’ятий на дереві вирішував всі проблеми людства. Тому наш вихід – в Ісусі Христі. Ідеальний і єдино правильний вихід». На завершення першого дня роботи конференції була звершена молитва.

     Варто сказати, що програма конференції була дуже насичена. Серйозні доповіді, змістовні семінари змушували вникати в суть проблеми і активно шукати відповідей на виклики, що неминуче постануть перед усіма церквами в період постмодернізму. Про глибину порушених питань свідчать вже самі прізвища промовців і теми їх доповідей. Зокрема це згадані вже Анатолій Кліновський – віна проповідував на тему «Любити і виконувати Слово Боже»,  Віктор Шевчук – на тему «Необхідність узгодження програм церковної і вищої духовної освіти»,  Микола Винничук – «Стратегія і розвиток богословської освіти», Олександр Калабський – о «Аспекти духовного оновлення суспільства»). А також Анатолій Худолій, доктор політичних наук, викладач НУ «Острозька академія» говорив на тему «Поширення Слова Божого під час викладання у ВНЗ», Ярослав Лукасик, директор Східноєвропейського лідерського форуму мав проповідь «Знання і віра», Михайло Мокієнко – на тему «Духовна освіта і Велике Доручення».

     Відповіддю на запити сучасного вчителя-християнина стали доповіді представників Євро-Азійської Акредитаційної Асоціації (ЄААА) – президента ЄААА, доктора служіння Сергія Санникова, директора відділу акредитації Олександра Зігаленка, директора відділу розвитку освіти Тараса Дятлика і директора ресурсно-дослідного центру Романа Соловія.

     Особливо яскраво звучала розповідь про події на сході України з уст очевидця – старшого пресвітера об’єднання церков ХВЄ Донецької області єпископа Анатолія Безкровного.

     Окрема подяка – академічному декану заочного відділення Львівської богословської семінарії Михайлу Хром’яку за незабутню екскурсію по Львову. Такі прогулянки до щему в душі посилюють вдячність Богові за землю, на якій ми народилися, живемо і працюємо.

     Заключного дня роботи конференції словом служив старший єпископ Церкви ХВЄ України Михайло Паночко. На основі тексту з останнього розділу Євангелія від Матвія: «А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку. Амінь.» Михайло Степанович говорив про те, що ми діти Батька, Який має найвищу владу у всьому всесвіті.

     «Не випадково Ісус на прощання найперше сказав, що Йому дана вся влада на небі і на землі. І це дуже тішить. Що б не сталося в нашій країні, ми не повинні тривожитися надміру. Ісус має верховну владу у всесвіті. Друге, що сказав Господь, – «ідіть і навчіть». Тобто євангелізуйте. Людей треба вчити пізнавати і зберігати Господню науку. І це навчання не повинно бути нашим хобі чи самоціллю. Наше найперше завдання – привести людей до першоджерела, щоб вони полюбили духовний хліб і могли щодня вживати його і зростати. Треба вести людей до Слова.

     Божу науку важко сприймає людська природа. Тому людей треба навчати. Можна сто разів читати біблійний заклик: «Братство любіть» і лише раз почути: «Братство занехайте» – і той один раз краще сприйметься, аніж попередні сто. Слово Боже має знайти місце в нашому серці, там прорости, угрунтуватися і дати результат: вміння вірити, прощати, терпіти, молитися, робити добрі справи і т. д.

     Ісус залишив нам науку, набагато вищу за заповіді Мойсея. Нам доручено передати Євангеліє не лише як теорію, а й як практику. Збережене в серці Слово Боже змінює думки, витісняє з розуму весь непотріб, проганяє пітьму… Тому треба навчати людей «зберігати». Це наша відповідальність.

     Якби євреї зберегли Слово у своєму серці, вони б увійшли в обітовану землю. Але вони мали в серці єгипетський дух і тому опиралися Слову. Вчімо людей любити Слово, і воно буде їх змінювати. Проблема деяких віруючих людей полягає в тому, що вони покаялися один раз, а більше каятися не вміють. Ми повинні бути щирими, простими, відкритими, з чистим серцем, бо лише такі люди будуть бачити Бога».

     Михайло Степанович відповів на запитання присутніх. До речі, отримати відповіді на актуальні практичні питання можна було і на щоденних панельних дискусіях, які модерував завідувач відділу освіти Віктор Вознюк. Тож єдине, що залишається учасникам конференції, – втілювати теорію в життя, готуючи світ до величної події людської історії – другого приходу на землю Господа Ісуса Христа.

     Людмила Бендус