4 Листопада, 2011 0 640 Переглядів

Про вознесіння і війну

Так і цього разу. Медвежья гора – невеличке містечко понад дорогою до Мурманська. Його ще називають «Мед гора» або «Медвежьєгорок». Очевидно, ці місця полюбляли ведмеді – звідси й назва, проте я запам’ятав Медгору з іншої причини.
Десь років вісімнадцять тому ми подорожували по Карелії. Василь Бутов, Павло Цвор і я з ними на старенькому «Жигулі» міряли вкриту льодом «мурманку». Навіть влітку ця дорога (у той час була), м’яко кажучи, не дуже доброю. Тоді ж, вкрита льодом, із сніговими стінами по обочині, була більше схожа на трасу для змагань з бобслея. Стомлені тяжким переїздом вночі дісталися до Ведмежої Гори. Нас гостинно прийняли у маленькій церкві , напоїли гарячим чаєм. Ночували тут же, у домі молитви. Невеличка бічна кімната, металеві солдатські ліжка з матрацами – місіонерська постіль. Проте втома взяла свої і ми одразу поснули…
Прокинувся я від незвичного гуркоту, що наповнював кімнату і спочатку ніяк не міг второпати – що відбувається? Нарешті втямив – мої брати спали міцним богатирським сном і козацьке хропіння змушувало тремтіти легкі дерев’яні перегородки. Було зрозуміло – ночі не буде. Забираю свій матрац і перебираюся у зал під кафедру. Гуркіт зменшився, але не настільки щоб можна було заснути…
Десь під ранок чую сміх і голосну мову Василя Бутова: «Знаете братья, а я проснулся и смотрю – Николая нету… Думаю, неужели восхищение было ночью? Заволновался, конечно, а потом успокоился – матраца на койке нету, думаю, не было восхищения, иначе матрац остался бы, зачем Господу матрац нужен?».
Це про Ведмежу Гору. А вже на повороті Кочкома, потім Чорний Поріг, Ругозеро…
До речі – у Ругозері є церква ХВЄ. Розпочинали її також українські місіонери, вірніше місіонерки. Сестра Валентина з Рівненщини тривалий час була тут відповідальною, оскільки брати-служителі приїздили по неділях із Костомукші. Нова країна, нова мова, нове селище – можна тільки уявити ситуацію, коли через короткий час до неї звернулися місцеві жителі з проханням: «Матушка, тут у нас парень повесился, перепил малость, так кроме тебя тута никого нету. Отпевать будешь?»… Це була оригінальна євангелізація української місіонерки, до речі, зараз багатодітної мами у Ругозері…
Дорога прямує лісами у напрямку Фінляндії. У багатьох місцях обеліски солдатам, які загинули тут під час рядянсько-фінської війни. Загинули навіть не в боях, захоплюючи чужу землю, просто замерзли в тайзі. Благенькі шинелі і обмотки не змогли захистити від лютих 50-тиградусних морозів. До речі – десятки тисяч українців назавжди залишилися цих лісах…
…Війна продовжується, але не проти фінів, а спільно з ними проти духів злоби піднебесних. Не за території, а за душі людські для Христа…
Але про це пізніше.

Попередня Старими стежками
Наступна Церкві "Євангеліст" у м.Апостолове 85 років

Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/chve/chve.org.ua/www/wp-content/themes/trendyblog-theme/includes/single/post-tags-categories.php on line 7

Вам також може сподобатися

Проза

Старими стежками

Луцьк, Київ, Москва, Петрозаводськ, Сележа, Костомукша – це маршрут в одну сторону подорожі.

Проза

“Отче наш…”, а шапки немає

Цю молитву знаємо як «Отче наш…», тобто напам’ять. Пам’ятаю як маленьким мама навчала правильно складати ручки (до цих пір так зручно складати) і молитися. А у 2004, у листопаді…

Проза

Після вироку

Волею випадку біля п’ятої вечора пройшовся Хрещатиком. «Беркутівці» професійно розбирали металеві загорожі. Один удар важким черевиком – і щит послушно складався. Я мимоволі зіщулився і став осторонь. Гуркіт від ударів змушував перехожих призупинятися вмить посерйознішати.