Пильнуймо за серцем у часи випробувань – служительки з Херсона відвідують сестер у віддалених селах області

Війна війною, а спілкування потребують усі, особливо в селі. Тому п’ятеро сестер з двох церков ХВЄ Херсона у суботу, 10 серпня, відвідали вірянок у селі Інгулівка, за майже 50 км від міста. Через наближеність бойових дій рух в сільській місцевості дуже обмежений, автобуси не курсують. Тож сестрам послугувала власним авто сестра Тетяна Шиян.

У затишному Домі молитви відповідальна за сестринське служіння в області Ганна Веренич запропонувала присутнім тему досить актуальну як для родини, так і для суспільства: «Не зробіть затверділими ваших сердець».

«Яка вона, людина з затверділим серцем?» – із таким питанням до своїх слухачок звернулась Ганна. І пролунали відповіді: роздратована, зосереджена на жалю до себе, не здатна приймати правильні рішення, замкнена, може завдавати болю іншим, з браком співчуття і т.п.

Але нас навчає Слово Боже, щоб ми пильнували за станом свого серця (Євр.3:8,3:12 – 15), щоб не втратити здатність чути голос Божий і совісті та Духа Святого. Господь може говорити до нас по-різному: через проповідників, сестер, братів, навіть через невіруючих людей або через певні обставини. Щоб застерегти нас від поганих вчинків, рішень; спонукає прощати й молитися за своїх образників і намагатися, попри негатив, робити їм добро, аби, таким чином, направляти їх на шлях праведний.  

Свідчення сестри Валентини

Свідоцтвом дивних дій Божих у своїй сім’ї поділилась і сестра Валя. Вони з чоловіком були невіруючими. Віктор почав зловживати спиртним, дружина благала його кинути пити й згодом зрозуміла – треба молитися. Сестра впевнена, що Господь почув ці щирі благання, бо вона влаштувалась на роботу, приміщення якої знаходилось в інституті вдосконалення вчителів, де й  познайомилася із віруючими. Там Валентина покаялась і постійно просила церкву молитися за її чоловіка, а сама брала пости та невгамовно «стукала» в небо. Не минуло й пів року, як Віктор прийняв Господа у своє серце.

Через п’ять років, напередодні 50-річчя Віктора, подружжя отримало неймовірну звістку – Валентина вагітна. Цього сім’я очікували 25 років і вже втратила всяку надію. Але Господь зробив, здавалось би неможливе, у 45-річному віці Валентина народила їхнього первістка.    

Коли пливеш проти течії…

Пісню про велику Божу любов виконала сестра Леся. Після чого Ганна Веренич продовжила розмірковувати зі слухачами над темою про небезпеку закам’янілого серця.

Пливти за течією – це не християнський шлях. Господь нас навчає на живих прикладах, що існують в природі. Це наочно показала Ганні її спостережлива сестра, що 5 років навчалась в університеті, на кафедрі іхтіології. Великі перешкоди долає лосось, направляючись проти течії в бурхливій воді, травмуючись камінням до бажаного місця для нересту. Мрія вивести потомство рухає лосося і він, попри небезпеку, досягає своєї мети.

«Чи не слугує це нам за приклад, щоб ми завжди зміцнювали свою віру та не збивалися з курсу спасіння, що веде до блаженної вічності», – розмірковує Ганна.

Далі всі учасниці спілкування поринули у суть молитви Давида (Пс.138:23,24) про необхідність пильнувати за своєю душею, аби не опинитись на небезпечному шляху.

Після невеличкої перерви сестри перейшли до другої частини спілкування. За чашкою кави, чаю та зі смаколиками й цукерками пастор Павло засвідчив, як його з сестрою зберіг Господь від небезпеки під час окупації.

Свідчення пастора Павла

Одного разу до нього прийшли два п’яних росіянина з автоматами й наказали везти їх до Каховки. Служитель під різними приводами відмовлявся, але ті суворо наполягали, погрожуючи натиснути на курок: «Вези, а то зараз завалим!»

Схвильована сестра вирішила не залишати пастора наодинці з неадекватними пасажирами, сіла з ним в авто. Про себе ревно молились всю дорогу і зненацька в машині закипів радіатор. Виявилось, лопнув патрубок на пічці. Звернулися до дідуся на краю села, він дав Павлу «підходящу шлангочку», та виявилась задовга і її розрізали навпіл. Проїхали ще 6 км і знову трапилось те саме – лопнув патрубок.

Тоді незвані пасажири передумали їхати до Каховки й закомандували везти їх скоріше до сусіднього села. Так-сяк доїхали. Там росіяни почали кричати, стріляти, бо селяни побачивши їх, злякались і поховалися. Заправивши авто від чийогось Жигуля, наказали їхати до іншого села. Але від’їхавши кілька км, в авто Павла знову лопнув патрубок. Невдоволеним пасажирам це набридло і вони вирішили йти далі пішки. Так Господь зберіг брата і сестру від небезпеки й вони щасливо повернулися додому. А той налагоджений патрубок служив пастору майже рік.

Під час згадки про ті події на очах оповідача виступили сльози, бо не раз бачив милість Бога, що вберігав своїх дітей від гіршого.

Свідчення сестри Раї

Засвідчила присутнім про Божий недавній захист її сім’ї сестра Рая з Олександрівки. Прилетів ворожий снаряд у їхній город і …не вибухнув. Потім вони з чоловіком викликали саперів і вони акуратно його знешкодили.

Усі слухачі раділи та щиро дякували Господу за Його охорону і надійний захист. А за вікном сіявся дрібний дощик, лагідно на пожовклу траву. Інгулівці зраділо відзначили: це перший дощ за добрих пів року. За час цих випробувань вони помітно притомились, але їхні серця не стали черствими. Їхню надію підсилює Бог, зміцнює у вірі через Своє піклування, бо вони кожного дня о 17 годині, хоча й фізично бувають знесилені, дружно стають на коліна перед Всемогутнім Батьком, бо знають, що у Нього є все, щоб задовольнити їх життя тут зараз і в майбутньому.

Валентина ГЕРАСКІНА,

Херсонська область.