Тюремний капелан Ростислав Білосевич: «У непрості часи ми шукаємо шляхи як підтримувати віру ув’язнених»

Ростислав Білосевич має багаторічний досвід тюремного капелана, у 2012-2018 роках очолював це служіння у церкві по вул. Квітовій, 19, що в місті Тернополі. За професією він науковець, кандидат технічних наук, доцент-емерит Національного технічного університету «Львівська Політехніка». Також є членом Національного правління місії «Гедеон». Служитель ділиться своїм досвідом роботи серед засуджених на довічне позбавлення волі, проблемами з якими вони стикаються. А також тим, що сьогодні роблять християни аби поліпшити непросте становище насамперед в’язнів, які увірували в Господа за гратами.

«Моє служіння в’язням розпочалося більш як десять років тому. Як служитель місії «Гедеон» у Львові, відвідав декілька виправних закладів в межах області. За дорученням Василя Боєчка, старшого пастора церкви в якій я був дияконом, в одній із колоній провів водне хрещення 14 злочинцям, які вирішили віддати своє життя Господу.

Однак справжнє тюремне служіння для мене розпочалося тоді, коли ми з дружиною переїхали на постійне проживання в Тернопіль. Починаючи з 2011 року, листувався із засудженими на довічне позбавлення волі в одній із колоній максимального рівня безпеки №58 на Хмельниччині. Питання, які задавали засуджені, здебільшого стосувалися того, щоб вислати їм Біблію або пояснити ті чи інші місця з неї. У своїх листах я ніколи не запитував їх, за який саме злочин вони відбувають покарання. Дехто з них сам щиро признавався у скоєних вбивствах і не йняв віри, що Бог може його простити. Бог давав мудрість, що їм порадити, як звернутися до Господа за прощенням.

Мені по-справжньому було боляче, що ці люди самі собі скалічили долю. Тому хотілося допомогти їм знайти вихід із скрутного становища, в якому вони опинилися. А вихід міг бути лише один – шукати Бога і знайти Його.

«Рятуй взятих на смерть…» (Притчі 24:11).

Потім у цю виправну колонію на Хмельниччині були регулярні поїздки, перша з яких відбулася 15 грудня 2013 р. Нас було троє братів Юрій Притика, Павло Курдибаха та я. До нашого служіння поступово долучалися брати з інших євангельських церков Тернополя й області. Разом з ними проводили короткотривалі побачення з окремими засудженими на довічне позбавлення волі. Мали також групові (8 -12 осіб) богослужіння.

Перше водне хрещення в колонії суворого режиму. У завіт з Господом вступили 7 засуджених (вересень 2014).

Перше водне хрещення в секторі довічного ув’язнення цієї колонії відбулося 5 вересня 2014 р. Щоб отримати дозвіл на проведення такого заходу довелося долати значні труднощі, але з милості Божої врешті-решт воно відбулося. По милості Божій я охрестив тоді сім колишніх злочинців (тепер братів у Господі), в присутності конвоїрів та тюремного начальства. У цій колонії це було вперше. Кожного року до охрещених приєднувалися нові брати із засуджених (за винятком періоду пандемії коронавірусу). Таким чином, там утворилася євангельська громада у кількості 28 осіб.

Служіння з Причастям за участю старшого пресвітера Тернопільського обласного об’єднання УЦХВЄ Віталія Яцюка (листопад 2014).

 Крім тернопільських служителів у цій колонії ведуть євангелізаційну працю брати із невеликої церкви «Скинія» із сусіднього містечка Полонне Хмельницької обл. (відповідальний – Дем’ян Назаренко). А також служителі із Союзу Церкви Божої України (ц-ва «Добра Новина», м. Стебник Львівської області, відповідальний – Іван Кухар). Служителями цієї церкви було охрещено 12 осіб. Попри це віруючі брати в колонії досі вважають своєю материнською церквою нашу тернопільську громаду на Квітовій. Це накладає велику відповідальність на всіх учасників тюремного служіння нашої церкви.

Кожного разу, коли ми плануємо відвідати братів у колонії, створюється команда із служителів та волонтерів не лише з нашої церкви, але з інших євангельських церков ХВЄ, навіть інших конфесій (церква «Любов і зцілення»).

Служіння з Причастям за участю пастора Сергія Шведа, поруч стоять служителі Ігор Гонтарев (м.Хмельницький), Іван Кудряшов (м.Тернопіль), квітень 2015.

Вірю, що служачи нашим братам у в’язниці, ми служимо Богу, тому завжди ретельно готуємося до наших поїздок, старанно підбираємо членів команди, просимо церкву молитися. Під час візитів до колонії ми зустрічаємося не лише з віруючими, хто прийняв водне хрещення, з якими проводимо богослужіння, але й заздалегідь просимо адміністрацію виправного закладу на проведення духовних бесід з тими, хто через наше листування та особисті свідоцтва віруючих однокамерників почали шукати Господа і прагнуть почути про Нього більше. У свій час примирилися з Богом багато учасників наших бесід і вступили в завіт з Господом, а п’ятеро нових прагнуть це зробити цього року. Слава Богу за все!

Звичайно, ми охоче ділимося з підопічними не лише духовним хлібом, але, в міру наших можливостей, намагаємось допомагати їм матеріально. А щоденних потреб у засуджених у секторі ДУ дуже багато. Тут і одяг, і взуття, і предмети особистої гігієни, так само як і медикаменти та харчові продукти. На жаль, держава виділяє з бюджету дуже невеликі кошти на задоволення потреб системи пенітенціарної служби. Особливо це стало відчутно тепер, у важкий для всього українського суспільства воєнний час.

Друге водне хрещення в колонії. У завіт з Господом вступили 4 засуджених. Зліва направо: Ростислав Мурах, старший пресвітер Хмельницького обласного об’єднання УЦХВЄ, Павло Антошків (м. Чортків), охрещений Сергій Богдан, служитель церкви «Скинія» Дем’ян Назаренко, охрещені Анатолій Сахнюк, Олександр Макаренко, Анатолій Лис, поруч Ростислав Білосевич. Присіли: Роман Гайдуцький (м.Тернопіль) та В’ячеслав Когут, директор Департаменту соціального служіння УЦХВЄ (вересень, 2015).

Проблемні питання і способи їх вирішення

1. Під час пандемії COVID-19 та під час воєнного стану в Україні діє заборона на відвідування засуджених у колоніях. У багатьох засуджених слабне віра через брак спілкування з духовними наставниками. Тому у нас в планах – проведення відеоконференцій із ними.
2. Наразі Законодавство України не передбачає жодного дієвого механізму щодо можливості звільнення довічників від подальшого відбування покарання. Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» щодо осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Єдиний механізм звільнення особи, засудженої до довічного позбавлення волі, який на сьогодні містить законодавство України – це помилування. До того ж клопотання про помилування особи може бути подано після відбуття нею не менше 20 років призначеного покарання. Проте досі нам невідомо жодного прикладу помилування Президентом України хоча б одного довічника. На наш погляд, кандидатами для помилування є ті особи, які завдяки покаянню та вірі в Бога докорінно змінилися на краще, стали іншими людьми.

3. Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності реформування українського законодавства в частині забезпечення права осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, на звільнення від покарання. Верховна Рада України вже розглядала відповідні закони (4048, 4049), але лише в першому читанні».

Третє водне хрещення. У завіт з Господом вступили 7 засуджених. Хрещення проводить Ростислав Білосевич, приймає Сергій Овечкін (серпень, 2016).

Для довідки

Станом на травень 2017 р. в Україні було 183 виправні заклади, в тому числі 5 в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим. У них перебувало майже 130 тис. засуджених, зокрема 12 тис. осіб позбавлених волі на строк 10 і більше років.

З 1997 р. в Україні діє мораторій на смертну кару, тому тепер вищою мірою покарання є довічне ув’язнення.

За інформацією ДКВС України станом на 1 січня 2020 р. відбували покарання у вигляді довічного позбавлення волі 1536 осіб.

Загальна кількість службовців ДКВС, які обслуговують засуджених осіб в Україні, складає 47,5 тис. Отже, в середньому виходить, що на одного працівника пенітенціарної служби в Україні припадає майже троє засуджених, тоді як в Західній Європі на одного засудженого приходиться 3-4 державних службовців.

Дані Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) України