Січень 11, 2022 0 671 Переглядів

Володимир Бричка: «Сімейне служіння — широке поле праці»

27 березня 2018 року на засіданні Комітету УЦХВЄ було затверджено рішення про заснування Департаменту сімейного служіння. Про працю ще молодого відділу спілкуємося з його керівником Володимиром Бричкою.

— Розкажіть про історію створення Сімейного відділу в складі УЦХВЄ. Адже не можна сказати, що до цього не велося жодної роботи. Що було поштовхом до заснування відділу?
— Напевно, раніше ця тема й не була такою гострою, як тепер. Ще 30 років тому серед християн практично не виникало прецедентів розлучення або звернення до правоохоронних органів через сімейні конфлікти… Ще одна причина — не було людини, яка могла б очолити відділ.

Неодноразово на засіданнях Комітету обговорювалася потреба створення департаменту. Коли передавав служіння старшого пресвітера церков області, мені запропонували посаду голови Сімейного відділу й відразу затвердили на ній. Це було несподівано. Я й не вважаю себе якимсь фахівцем у цій царині. Звичайно, у мене великий досвід і як пастора, і як батька. А у функціональні обов’язки кожного пастора по суті й входить коло сімейних питань. І, маючи сан, усе ж таки простіше виконувати це служіння, вирішувати якісь складні питання.

Відділ ще перебуває на стадії формування. Зокрема не в усіх областях відкрите сімейне служіння та є відповідальні.

— Які завдання й цілі ставить перед собою Сімейний відділ?
— По-перше, це не орган, на який можна скинути відповідальність, мовляв: «У нас є відділ, хай він цим клопочеться!» Він покликаний скоріше допомагати розвивати сімейне служіння в церквах, напрацьовувати певні навчальні матеріали, проводити тематичні зустрічі, конференції перш за все для служителів. Насамперед переконувати їх у важливості сімейного консультування. Не кожен це розуміє, кажуть: «Нас ніхто не вчив — і якось прожили…» Звичайно, що «якось» можна прожити, але ж хочеться як краще — багатьох помилок можна уникнути, навчитися на чужих…

Кожна церква має власні традиції та досвід. Тому підхід має бути індивідуальним. Але разом із тим він має бути й сучасним — який враховує теперішню культуру, відповідає на актуальні виклики. Ми не можемо керуватися методами сторічної давності. Змінюються патріархальні звичаї, принципи виховання… Але в Бога є благодать, що навчає, як жити в кожному віці. Варто пам’ятати, що є Біблія і є наші людські традиції. Непорушним є перше, а не друге. Намагаємося це донести до служителів.

Також мотивуємо служителів вести в церкві статистику сімей — скільки є благополучних пар, скільки проблемних, яким треба приділити увагу. Здебільшого, ніхто над цим не працює: як є — так є, поки не вилізуть серйозні проблеми. А якщо справді вникнути в життя людей, то побачимо, що перед нами — широке поле праці. І її треба виконувати. Адже від стосунків у сім’ї залежить і духовний стан людей. Від цього залежить, якими виростуть діти й що вони понесуть у власні сім’ї.

Іноді потрібно бути обізнаним навіть у юридичній стороні сімейних питань, щоб дати пораду. Як неприємно це не звучало б, але мусимо визнати, що у виняткових ситуаціях служитель повинен сказати: «Ми все перепробували, нічого не виходить — розлучайтеся, бо інакше буде трагедія!» Ми часто боїмося це визнати. Легше в таких випадках зайняти позицію «моя хата — скраю». Але Господь запитає, які рішення ми виносимо. Сором — якщо виправдовуємо винного, а невинного засуджуємо. Потрібно, щоб хтось брав на себе відповідальність у цьому.

— Розкажіть про вашу команду. Розумію, що вона ще формується, але хто вже працює на цей час? Які саме заходи проводите?
— Загалом, серед тих, хто працює, є дві категорії людей. Ті, які тільки підключилися, вчаться, але ще й не зовсім розуміють власні повноваження й обов’язки. І ті, які давно працюють у цій сфері, ініціативні, мають вже багато напрацювань. Їх не так багато — це Іван Мудрий на Тернопільщині, Віктор Тершівський на Хмельниччині, Констянтин Мельник на Дніпропетровщині, Олександр і Злата Печоркіни на Полтавщині, Олександр Шевчик на Запоріжжі. Тут важливо, щоб людина справді мала покликання, горіла цим служінням. На жаль, сьогодні не так просто знайти таких співпрацівників.

Основні напрямки, які ми розробляємо — відносини в шлюбі, атмосфера в сім’ї, виховання дітей, дошлюбні стосунки. Окремо — стосунки в сім’ях служителів. Бо хіба пастир може служити іншим, якщо у його власній сім’ї — напруга? На ці теми проводимо конференції, семінари.

Також організовуємо зустрічі для сімейних пар. Наприклад, для відповідальних із областей із дружинами проводили «Рапсодію кохання» в Олександрії Рівненської області. Проводили ретріти в Затоці Одеської області, а також в інших регіонах. Іноді на них приходили навіть невоцерковлені люди.

Також за цей час нам вдалося випустити книгу «Підготовка до шлюбу». Досягненням вважаю, що в багатьох областях відкрилося сімейне служіння, лишилося лише кілька, де ще не призначили відповідальних.

— До цього ви служили пресвітером церкви, старшим пресвітером церков області, військовим волонтером і капеланом, депутатом селищної ради, їздили на місію в Індію… На фоні цього — сімейне служіння для вас легше чи важче?
— Не можу згадати, щоб мене взагалі втомлювало якесь служіння — чи то церковна бесіда, чи поїздка на Схід, чи в Індію… Те, від чого ти сам отримуєш задоволення, що є твоїм покликанням — не втомлює. Втомлює те, що ти робиш під примусом. Мене ж надихає, коли люди дякують, оцінюють твоє служіння. Зрозуміло, якщо в церкві не братська, а «драцька» рада, то це втомлює. А якщо злагода — то це приємна праця. Та й служіння обласного пресвітера я передав не тому, що втомився, а просто побачив, що підросли здібні молоді брати на місці, які можуть працювати.

Скажу так: якщо людина втомлюється від якогось служіння — або це не її місце, або набрала зайвих тягарів. Я й тепер пастор церкви, але в нас є ще 4 пастори, 15 дияконів, які звершують священнодії й опікуються всіма членами церкви, коли мене немає. Якщо правильно делегувати обов’язки — важко не буде.

Благовісник, 4,2021

Попередня Анатолій та Ольга Козачки: «Служителями ми стали разом»
Наступна Богдан Галюк: «Нам потрібна християнська освіта, яка йде у парі з Церквою і підтримує її руки»

Вам також може сподобатися

Новини

Євангельський Теологічний Університет вручив дипломи докторів та магістрів богослов’я випускникам 2020

У Євангельському Теологічному Університеті (раніше семінарія – ЄТС) 16 жовтня урочисто провели випуск. Дипломи отримали понад шістдесят випускників.

100 років п’ятидесятницького руху

Делегації з Аргентини та Парагваю приїдуть в Україну на святкування 100-річчя п’ятидесятницького руху

Південноамериканські країни Аргентина та Парагвай мають впливову українську діаспору. Перша