Сестри Підволочиського району на Тернопільщині провели конференцію на тему «Радісна віра»

Як би не старалися батьки передати свою віру дітям, це неможливо, бо передати можна лише приклад віри. Автоматично ж від батьків передається лише марне життя (1 Петр. 1:18). Якою ж має бути віра, що її приклад треба передати? Про це розмірковували в неділю, 11 квітня, на районній жіночій конференції  церков ХВЄ Підволочиського району Тернопільської області.

Говорили про суть тої великої радості, яку наляканим пастухам на полі біля Вифлеєму сповістив ангел. Про значення Ісусових слів про досконалу радість в Його останній молитві перед стражданнями (Ів. 17:13).

Міркували про першу любов і причини страждань. Про силу довіряти і радіти в скруті.

Знайшли у Слові поради щодо того, як проходити важкі періоди (Пс. 42/43, Вих. 14:14, Пс. 16:8-9, 149:1-6).

Ніхто не зможе уникнути страждань. Одні терплять наслідки свого невірства, інші – тому, що мають духовно рости. І вони, тобто «ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному» (1 Петр. 4:19).

Але все, що Бог допустить в наше життя (а не те, що сталося в результаті свідомого гріха), – обов’язково слугуватиме нам на добро (Рим. 8:28).

Євангельська віра – радісна віра. Наша радість має дуже вагому причину: Господь близько (Фил. 4:5, Кол. 1:27). Радість – сила для виконання Божого поклику (Неем. 8:10) і підстава впевненості в майбутньому (Єр. 29:11).

Основа радості – вдячне серце. Бути вдячним – це знати, що ти нічого не заслуговуєш, і цінувати все, що маєш. І це незмінна Божа воля для життя кожного віруючого (1 Сол. 5:18).

Ісус сказав, що наприкінці віку люди будуть мертвіти від жаху й чекання того, що йде на весь світ (Лк. 21:26). Але є люди, яких це не стосується. Таким Ісус говорить: «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь і підніміть свої голови – бо зближається ваше визволення» (Лк. 21:28).

До яких належите ви?

Людмила Бендус.